LITMIR.BIZ

      Окрім сердюків основу Української Армії становила Окрема Запорозька дивізія у складі чотирьох піших і гарматного полків, кінної сотні, важкої та кінно-гірської артилерійських батарей, що налічувала близько 3 тисяч вояків [документ № 2-1-4][87]. Її основним завданням була охорона східного кордону на Харківщині і Донбасі. Лояльність цього з’єднання до Гетьмана була така, що про всяк випадок саму дивізію «охороняли» німецькі війська[88].

      Нарешті, у серпні 1918 р. у складі Української Армії з’явилося ще одне з’єдняння: 1-ша Козача Стрілецька дивізія (також за кольором уніформи відома, як «Сіра» чи «Сірожупанна»), сформована австрійцями з військовополонених-українців у Володимирі-Волинському[89]. Вона складалась із чотирьох піших, кінного, гарматного полків та інженерної сотні й нараховувала понад 6 тисяч вояків. Дивізію відправили на Чернігівщину, де вона мала охороняти північно-східний кордон держави, але після прибуття на місце була майже повністю демобілізована, і восени 1918 р. в її складі залишилось близько 600 вояків[90]. Сіра дивізія також була фактично підпорядкована німецькому командуванню.

      Разом з німецькими військами Запорізька та Сіра дивізії брали участь в обороні кордонів Української Держави від більшовицької Росії (РСФРР). Служба ця була небезпечною, оскільки між Українською Державою і РСФРР існувала нейтральна зона, у якій активно, хоч і неофіційно, діяли радянські загони, що періодично нападали на українську територію. Один з таких загонів 11 вересня 1918 р. під селом Картушин[91], напавши зненацька, знищив передову заставу 1-го (Республіканського) куреня 2-го Запорізького полку (20 вояків), а потім атакував і на головні сили куреня. Запорожці відбили напад, але із надзвичайно важкими втратами, що складали понад половину бійців куреня; командира М. Зелінського було важко поранено[92].

      Крім вищезазначених частин у серпні 1918 р. у складі Української Армії було сформовано три частини для виконання спеціальних завдань з розширення території Української Держави: Чорноморський кіш (мав діяти на Кубані), Окремий загін запоріжських низових козаків (мав діяти в низов’ї Дунаю та в Бессарабії, окупованих Румунією) та Окремий загін січових стрільців (мав діяти в Галичині, яка належала союзній Австро-Угорщині). Перша з цих частин мала складатись із 3 піших куренів та 1 гарматної батареї, а дві інші – з 1 пішого куреня та 1 гарматної батареї [документи №№ 2-1-5, 2-1-6]. Ці частини мали бути своєрідним збройним авангардом Української Держави у тих регіонах, які вважалися українською територією, але офіційно не входили до складу України. Особливо цікаве формування цих частин через той факт, що влітку 1918 р. в Українській Державі не вистачало військ навіть для підтримання внутрішнього порядку, не кажучи вже про захист від зовнішньої агресії уже наявних кордонів…