LITMIR.BIZ

Скачать книгу

писала крадькома – у щоденниках і журналах. А одного разу – чи то з хоробрості, чи з недосвідченості – дала все це прочитати своїм сестрам. Пізніше, коли усвідомила, що накоїла, я забрала всі свої щоденники, кинула їх у металевий сміттєвий бак на задньому дворі й підпалила. Коли ж язики полум’я поглинали мої слова, я відчувала, що водночас стихає вогонь у моїй душі.

      Утім залишилися жаринки, що тліли. У десятому класі я прочитала книжку Генрі Девіда Торо, і в моїй душі щось стрепенулося. Я відчула, що можу вдихнути більше повітря. Тоді мені бракувало грошей, щоб купити власний примірник «Волдена», тому я переписала весь текст зі шкільної книжки – кожнісіньке слово, починаючи з причини, яка змусила його податися до лісу.

      Щоб уникнути свого покликання, я й сама мало не оселилася в лісі. Усі ми знаємо прислів’я «Бог сміється з наших планів». Якби боги благословили мої плани, я стала б лісником. Мене настільки лякала перспектива стати письменницею, що я відмовилася від цієї думки й у коледжі обрала за спеціалізацію охорону природного середовища. Яка іронія – у результаті я стала журналісткою, яка наповнює газети й книжки словами. Тепер я молюся про те, щоб лісники зберегли в наших лісах достатньо дерев і я могла займатися своєю справою.

      Я обожнювала газети змалечку – з того часу, коли сиділа на підлозі коло батькових черевиків зі сталевими носаками, а він повністю поринав у новини. Я вдавала, що читаю ті аркуші, які він кидав на підлогу, бо мені було дуже цікаво, що ж там могло так зачарувати мого батька після важкого робочого дня, протягом якого він латав розпечені на сонці дахи. Коли ж моя мама мала трохи часу на читання (а це траплялося дуже рідко, бо вона виховувала одинадцятьох дітей), вона зазвичай читала колонки Ерми Бомбек. Завдяки Ермі здавалося, що писати так легко! Так і було – у моєму щоденнику. Там усе написане було в цілковитій безпеці протягом довгих років.

      Я закопала свої таланти з остраху, що вони ніколи не будуть досить гарними. Я ігнорувала покликання їх застосовувати. Я повсякчас торочила Богові, що «поки не готова», аж доки мене приголомшила думка: «А якщо Бог більше мене про це не попросить?» Якщо й може бути щось страшніше, ніж те, що Бог закликає тебе користуватися своїми талантами, то це думка про те, що він припинить це робити й відійде від тебе.

      Мене переслідувала біблійна притча про таланти. Вельможа дав одному рабові п’ять талантів, другому – два, а третьому – один. Час плинув, і той, хто отримав п’ять талантів, почав займатися торгівлею і заробив стільки ж. Другий раб також подвоїв свої статки. А третій викопав у землі ямку й закопав туди свій талант – з остраху. Повернувшись, вельможа винагородив двох рабів. Чоловік, який закопав талант у землю, повернув його цілим і неушкодженим. Господар дуже розлютився, забрав його й вигнав раба. А тоді сказав двом першим рабам: «Кожному, хто має, ще більше дасться – і матиме він усього в достатку. У малому ви були вірні, над великим вас поставлю» (див. Матвій 25).

      Коли ти вірний тому, що тобі дане, отримуєш набагато більше. Та не отримаєш інших талантів, якщо не скористаєшся

Скачать книгу