LITMIR.BIZ

Скачать книгу

оза часом. Але твориться на полі свого часу і відбиває його світло. Наприклад, твори, що увійшли в цей збірник, написала на початку ХХІ століття.

      Ти звернув увагу на стиль сучасних казок, і загалом творів, адресованих дітям? Так, вони дотепні, іронічні, емоційні. Читати їх легко. Мої роботи такі самі. Але вони ще й пронизані слов’янським фольклором. У фольклор входять казки, пісні, билини, прислів’я, влучні вирази. Їх склали талановиті люди, що спокон віків заселяють наші землі. Знати їх треба обов’язково. У розділі «Науково-популярні речі» прочитаєш про історію паперу, буквара, безконечника.

      Книжки є різні, на будь-який смак. Наприклад, у Всеволода Нестайка пригодницько-гумористичні, Володимира Малика – історичні. Мене з дитинства вабили серйозні книжки. Адже вони містять пізнавальну інформацію і викликають роздуми про світ, вічність, сенс життя. Отак, 13-річна Ліда прочитала всі книжки зі шкільної бібліотеки Жуля Верна, в 14 років – Герберта-Джорджа Уеллса, в 15 – Василя Яна.

      Ти від природи допитливий? Мрієш бути легким і багатим, як вершки над водою? У такому разі ти мій однодумець, мій читач.

      Прагну й тебе почути. Напиши мені листа. Моя адреса:

      [email protected]

      Приємного і вдумливого читання!

      Оповідання з фольклорними та науковими мотивами

      Про крилату ягідку

      У Дмитрика, п’ятирічного хлопчика, зникла улюблена іграшка. Хлопчик довгий час не знає спокою: усе шукає пропажу. Килимок на підлозі загортав. І під ним улюбленої іграшки не знайшов.

      Стоїть Дмитрик серед хати, кулачком тре очі. Сльози з них ось-ось річечкою ринуть. Аж тут дідусь у двері.

      – Дідусю, ви не бачили мого воїна? – кинувся до старого Дмитрик.

      – Я у хліві порався. Там кози мекають, свині рохкають і кури кудахкають. І жодного воїна, – відповів дідусь.

      Хлопчик тупнув ніжкою.

      – Я не про живого воїна, про іграшкового питаю!

      – Он про що. І через це хлипаєш?

      У очах хлопчика стоять сльози. Дідусь опустився на ослін. Дмитрика посадив на коліна. Повчав малого: Знайшов – не скач, згубив – не плач.

      Дмитрик тернув бульку під носом.

      – Це віршик?

      – Ні, прислів’я. Хоча прислів’я може бути доладним, як віршик.

      – Ой, здогадався. Ви придумали прислів’я, щоб я за улюбленою іграшкою не сумував.

      – Прислів’я, Дмитрику, то народна мудрість. Ач, яке коротке, яскраве і соковите.

      – Ніби ягідка суниці.

      – Так. А ще крилате, мов би ластівка. Хтось мудро й доладно про щось сказав. Відтоді й живе вислів між людьми. Літає від хати до хати, від села до села. І великі міста не минає, у кожну домівку заглядає. Людям у нагоді стає.

      – Дідусю, ви знаєте багато прислів’їв?

      – Багато, – підтвердив дідусь.

      – І мене навчите?

      – Аякже! Навчу, якщо не хлипатимеш носом. Бо мудрим ніхто не родився, а навчився.

      – Знову прислів’я! – радіє Дмитрик. – Коли я виросту, то всі книжки перечитаю і мудрим стану.

      – Це правильно, бо книжка – маленьке віконце, а через нього увесь світ видно.

      – А про ледарів прислів’я знаєте? Учора татко сварив Марійку. Казав, що на дискотеці вона кізкою скаче, а подвір’я замітати не хоче.

      – Про ледарів? Та скільки завгодно! Український народ ледарів не любить. Атож запам’ятовуй:

      До роботи плачучи, а до танців скачучи.

      Ховається від роботи, як пес від мух.

      Жвавий, як рак на греблі.

      Дідова розповідь Дмитрикові дуже подобається. Він прагне побільше приказок знати.

      – А про нашого Тарасика прислів’я знаєте? Братик дуже впертий. Надумає собі щось – і неодмінно зробить. Отак скаламутив воду, яку кури п’ють. Тараса мама за непослух не раз лупцювала.

      – Тарасик таки впертий. Про таких кажуть: Хоч кілка на голові теши, а він своє. А впертюхи теж відмовку придумали: На мені покатаєшся як на їжакові.

      Дідусь передавав діалог дуже кумедно. Дмитрик голосно сміявся. А про себе вирішив: «Ніколи не буду впертим». Він дещо згадав.

      – Оленка мені хвалилася: коли виросте, то буде першою красунею України.

      Дідусь на те:

      – Про хвальків прагнеш узнати? Аби встигав запам’ятовувати:

      Хвалилася кобила, що з возом горщики побила.

      Не хвали сам себе, нехай тебе люди хвалять.

      Вівсяна каша хвалилася, ніби вона з маслом родилася.

      – Ого, як багацько! – радіє Дмитрик. – А про брехунів є прислів’я? Бо Ілько так бреше, що й повірити можна.

      – І про таких народ не забуває:

      Вдача собача: як не брехне, то й не дихне.

      Так чисто бреше, що й віяти не треба.

      У Ілька, коли брехатиме, запитай:

      А

Скачать книгу