LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Я зовсім не знаюся на техніці.

      – Але як це сталося? Ви налетіли на мур?

      – Не питайте мене, – відповів Совине Око, всім виглядом своїм показуючи, що вмиває руки. – Автомобіліст з мене кепський, власне, ніякий. Сталося – і край.

      – Якщо ви недосвідчений водій, нащо було братися вночі за кермо?

      – А я за нього і не брався! – обурено вигукнув він. – Хто вам казав, що я брався?

      Всі довкола заніміли від жаху.

      – Вам що – життя набридло?

      – Дякуйте Богові, що відбулися тільки колесом! Людина дає газ і навіть не береться за кермо!

      – Ви не зрозуміли мене, – відказав злочинець. – За кермом сидів не я. Нас у машині було двоє.

      У відповідь на цю приголомшливу заяву з багатьох грудей вихопилося тільки здушене «о-ох!» – і тут дверцята машини почали поволі відчинятися. Натовп (тепер це був уже натовп) мимоволі позадкував, і, коли дверцята зовсім відкинулися, запала гробова мовчанка. Потім дуже повільно, суглоб за суглобом, з розбитої машини виповзла бліда розхитана постать і почала невпевнено намацувати ґрунт лакованим черевиком неабиякого розміру.

      Засліплений яскравим світлом фар, очманілий від безнастанного виття клаксонів, привид постояв, злегка заточуючись, і, коли погляд його зупинився нарешті на чоловікові в пильнику, незворушно запитав:

      – Що с-сталося? Бензин с-скінчився, чи що?

      – Та ви гляньте!

      Кілька пальців показувало на ампутоване колесо. Він втупився в нього очима, а тоді звів погляд догори, неначе запідозрив, що воно звалилося з неба.

      – Воно у вас відскочило, – пояснив хтось.

      Він кивнув головою.

      – С-спочатку я не помітив, що ми с-стоїмо.

      Мовчанка. Потім, набравши в легені повітря й випроставши плечі, він діловито спитав:

      – Хто-небудь з-знає, де тут можна за-заправитися?

      Принаймні десятеро чоловіків (декотрі з них трималися на ногах не набагато краще за нього) заходилися втовкмачувати йому, що машину й колесо вже ніщо більше не зв’язує.

      – З-здайте назад, – запропонував він, трохи поміркувавши. – Я с-спробую заднім ходом.

      – Ви ж без колеса!

      Він повагався, а тоді сказав:

      – А чом би не с-спробувати.

      Котячий концерт клаксонів досяг крещендо. Я завернув і газоном, пішов додому. Коло живоплоту я озирнувся. Облатка місяця сяяла над особняком Гетсбі, повертаючи ночі її первісну красу; місяць виявився живучішим від гамору й сміху, що відзвучали в іще освітленому садку. Несподівана порожнеча струменіла тепер з вікон та дверей, огортаючи цілковитою самотністю постать господаря, що стояв на сходах, звівши руку в прощальному жесті.