ТОП просматриваемых книг сайта:
.
Читать онлайн.
Ця фраза вже ніби містила запитання. Досі Альберт не мав права говорити (але так виглядало, що Прадель не збирався здаватися).
– Отже, рядовий Майяре, у вас два виходи. Або ви кажете правду і маєте купу проблем. Поясню. Якщо скажете правду, вважайте, ви вляпались: за вкрадене посвідчення (не уявляю, як у вас це вийшло) вам світить в’язниця, як мінімум, на п’ятнадцять років – я вам це гарантую. З іншого боку, ви ж плануєте «ініціювати розслідування випадку на 113-й висоті», так? Одне слово, що для вас, що для мене перший варіант є найгіршим. Лишається другий: у нас вимагають останки загиблого солдата, ми їм його видамо – на тому й квит. Отже, я вас слухаю.
Альберт ще навіть не встиг розчовпати сказане.
– Не знаю… – тільки й зміг вичавити він.
У подібній ситуації матінка йому говорила: «Ну от, це так схоже на тебе, Альберте! Коли треба прийняти рішення, показати себе мужчиною – він відступає: “Не знаю… Треба подумати… Можливо… Я спитаю…” Давай, Альберте, наважуйся! Якщо ти і далі думаєш, що життя…» і т. д. і т. п.
Капітан Прадель у цьому був чимось схожий на пані Майяр. Але наступав він швидше.
– Я вам скажу, що ви зараз зробите. Ви піднімете свій зад і вже ввечері передасте панні Перікур гарний труп, підписаний «Едуард Перікур», чуєте мене? День роботи – і ви собі спокійно поїдете додому. Але добре подумайте, бо якщо вибираєте камеру – я до ваших послуг…
Альберт розпитав товаришів, і йому вказали на кілька цвинтарів на околиці. Він перевірив ті, що знав. Найбільший був у місцевості П’єреваль, за шість кілометрів звідси. Там вибору буде найбільше. Альберт вирушив туди пішки.
Кладовище було обгороджене деревами та всіяне могилами. Спочатку їх пробували копати поруч, рядами, але потім війна завалила кладовище такою кількістю тіл, що їх ховали де-небудь, в довільному порядку, де ще залишалося вільне місце. Могили були розташовані у різних напрямках, на деяких були хрести, на деяких – не було, або вони похилилися. Тут ось ім’я є. А там ножем на дерев’яній дошці вирізано просто слово «солдат». Були десятки таких, із написом «солдат». А на деяких могилах замість хреста було увіткнуто догори дном пляшку з аркушиком паперу всередині, а на ньому вказано ім’я солдата (це на потім, може, комусь треба буде дізнатися, хто похований там).
Через свої вічні терзання Альберт міг би годинами блукати між невідомими могилами кладовища П’єреваль, перш ніж вибрати одну з них. Але він зрештою визначився. «Ну, що ж, подивимось, – сказав він сам собі, – час іде, а ще дорога назад, у центр демобілізації, – треба щось вирішувати». Він повернув голову і вибрав одну могилу, на хресті якої не було нічого вказано, і сказав собі: «Оця».
Він вийняв дошку з огорожі, знайшов камінь, прибив половинку військового жетона Едуарда Перікура, позначив місце, і як фотограф у день весілля, відійшов на кілька кроків, щоб подивитися на