Дім, у котрому заблукав час - Вiкторiя Гранецька

Скачать книгу

китайськими аналогами простих смертних – замість того, щоб іти вічно. Хіба ж вони могли сказати замовникам, що коштовні годинники потрібні зовсім не для того, аби показувати час? Час – тільки формальний привід, щоб продемонструвати статус. Начепити консервну бляшанку вартістю у двоповерховий будинок собі на зап’ястя лише для того, аби переконати оточення – авжеж, ти можеш дозволити собі такий будинок, натомість купив «бляшанку», адже двоповерховий будинок у тебе певно що вже є (особливо, якщо насправді його немає). Кожен це знав, та всі мовчали. Годинникарів завалили судовими позовами, страхові компанії повітряними кульками лускали одна за одною, не в змозі виплатити численні компенсації…

      У тому, що зупинені годинники – лише початок індустріального кінця світу, люди переконалися, коли хтось спробував увімкнути пральну машинку із сенсорним таймером. Електронний час не зрушив з місця, пралка не запустилася. Те саме спіткало інші побутові прилади – сенсорні мікрохвильові пічки, мультиварки, посудомийні машинки з таймерними режимами. Вони просто «зависли», кожна їхня функція потребувала певного відтинку часу, встановити котрий відтепер було ніяк. Саме це почули мільйони власників новітнього сенсорного начиння у своїх сервісних центрах, які виявилися безсилими супроти безчасся. Працювало хіба старе добре механічне приладдя, котре від плину часу не залежало – дарма, що після купівлі нової техніки господарі збиралися винести його на смітник. Тепер не винесуть. Тепер будуть берегти як зіницю ока, аж доки знову не налагодиться серійне виробництво старомодних пралок, мікрохвильовок, холодильників та електрочайників… Але й тут виринули чергові незручності. Технологічні процеси на виробництві також регламентувалися годинниковим часом – виробничі інструкції передбачали чіткі часові норми для кожної, навіть найдрібнішої операції, відступатися від котрих було не можна. Тож в одну мить зупинилися усі фабрики й заводи світу – час паралізував їх, ніби укус велетенського отруйного павука.

      Та це були дрібниці порівняно з масовим колапсом, що спіткав транспортну мережу, де все трималося на часовому розкладі. У містах-мільйонниках не запрацювали метрополітени, наземний транспорт теж не зміг вийти на маршрути, міжміські сполучення так само виявилися знерухомленими. Не вирушали і не прибували потяги (диспетчери зупинили їх у дорозі – аби не сталося зіткнення на залізничному полотні), не сідали і не злітали літаки – а ті нещасні, яких світ без часу застав у небі, кружляли над аеропортами, благаючи дозволу на посадку. Авіадиспетчери сивіли – як і де посадити одночасно стільки літаків? Шість пасажирських «Боїнгів» упали і розбились – у них скінчилося пальне просто в повітрі. Ще кілька чартерів зіткнулися у небі і впали уламками на житловий масив (у диспетчера, який їх вів, стався серцевий напад за хвилину до авіакатастрофи). Кожен опинився там, де його застав світ без часу. Найближчі та найрідніші загубилися один для одного. Мобільного зв’язку, Інтернету й повноцінного телебачення

Скачать книгу