LITMIR.BIZ

Скачать книгу

квапилась на кухню. На брудній плиті – часу відшкребти засохлий та пригорілий бруд не було, там постійно щось шкварчало та кипіло – стояли чотири каструлі. В найбільшій – розміром з баняк для варення – булькала зупа, шматочки картоплі раз у раз намагались вистрибнути з киплячої води. На сусідній конфорці варилися макарони – білястими слизькими вуграми плавали у щедро здобреній олією воді. На третій стояв чайник – свистів-шипів, знімався на мить, щоб розлити кип’яток по чашках, і знову вирушав свистіти-шипіти з новою порцією води. На четвертій у чавунному баняку домлівало м’ясо – крупно нарізані шматки свинини з великою кількістю жиру – аби ситніше було – насичувались ароматами моркви та цибулі.

      Катерина витерла піт, що рясними краплями виступив на чолі та носі, й кинула погляд у дзеркало біля дверей. На неї дивилась худа, як тріска, жінка з розпашілим вилицюватим обличчям і масним волоссям, забраним під хустку – щоб у страви не сипалося. Жовтий кухонний фартух був поцяткований різномастими плямами, наче ластовинням. Жінка перевела погляд на свої руки і зойкнула – під короткими обламаними нігтями застрягли червоні шматочки буряків та іншого куховарського бруду. Катря вхопила ніж і взялася виколупувати бруд з-під нігтів, коли з кімнати залунав невдоволений голос чоловіка:

      – Жінко, то ти принесеш ту вечерю, чи мені піти якоїсь іншої шукати?

      – Несу-несу! – Катерина кинула марну справу та почала набирати в тарілку макаронів та м’яса. В Остапа Свиридовича була важка рука і така ж вдача – він любив, щоб усе було вчасно. Не встиг зять вчасно прийти до вечері – сидить голодний, бо без нього почнуть, та ще й за стіл не пустять (хіба Катря згодом потай погодує). Не попрасувала дружина сорочку – отримала ляпас, щоб добре утовкмачила собі, що чоловік її не якийсь там столяр-муляр – мусить на роботу у всьому чистому та випрасуваному щодня приходити.

      – Ось! – поставила на стіл тарілку.

      – Котра зараз? – спитав, наколюючи виделкою стікаючий соком шматок м’яса.

      – Чверть на шосту.

      – Чверть на шосту – то добре. О сьомій футбол! Будемо дивитись!

      – Тату, в мене серіал! – істерично скрикнула Танечка. – Від вашого футболу в мене голова болить!

      – Нічого! Підеш до іншої кімнати!

      – Та вас і там чути! Тату, мені не можна нервуватися, лікар казав!..

      – То не нервуйся, хто тобі заважає! – статечно порадив батько. Він уже давно не переймався забаганками вічно недужої і плаксивої доньки.

      – Бабцю, давай побавимось! – Артемко вчепився у Катрину спідницю. Блакитні очі єдиного онука дивилися на неї янгольськи-благально.

      – У що? – змилостивилася Катерина.

      – У лікаря, хірурга! Ти ляжеш на підлогу, у тебе буде зараження крові! А я буду тобі ампутувати ногу! – з азартом узявся пояснювати малий. – А потім руку! І другу!

      Катря отетеріла. І в кого тільки вдався їхній Артемко?

      – Котра година? – знову зарепетувала Софія Онуфріївна.

      – Чверть на

Скачать книгу