Скачать книгу

ідеологічного і політичного терору проти західноукраїнської молоді в останні роки життя Сталіна. Найближчому другові Ковальського і теж майбутньому історикові Зенону Матисякевичу пощастило менше. Його взагалі виключили з університету. Ні Ковальський, ні Матисякевич стосунку до підпілля не мали[19].

      Богдану Сташинському теж не пощастило. Богдан пройшов із міліціонером на станцію. На його подив, там уже чекав старший офіцер.

      – Капітан Ситняковський, – відрекомендувався він.

      Він був цілком приязний і, здавалося, більше цікавився студентським життям, ніж безквитковим проїздом. Капітан розпитував про навчання, сім’ю, батьків. Але головне, він хотів говорити про підпілля і стосунок Богданової родини до руху опору. Здавалося, що він все знає. «Ситняковський знав про співпрацю моєї сестри з підпіллям і орієнтувався у відносинах у нашому селі», – згадуватиме Сташинський. Не лишалося сумніву, що капітан хоче його завербувати. «Він запропонував мені вибирати: або я сам викручуся з цього становища і допоможу своїм батькам, або мене заарештують і засудять на 25 років в’язниці, а моїх батьків зашлють на Сибір», – розповідав він про цю другу зустріч. Сташинський розумів, що справа серйозна, це не іграшки. Спецслужби карали людей за куди менші «злочини», ніж у Сташинських[20]. Сташинський був наляканий. Згідно з протоколом допиту, зустріч тривала чотири години, з 9:30 вечора 21 квітня до 1:30 ночі 22-го. Богдан зізнався у зв’язках з підпіллям і розповів все, що знав про його членів і симпатиків, назвав імена і деталі операцій, про які чув, або до яких був причетний[21].

      Капітан Ситняковський пояснив, що опір не має сенсу. Сташинський не заперечував. Він розумів, що піти в ліс означає винести самому собі смертний вирок: дев’ять з десятьох оунівців спіймають або уб’ють чекісти. Що робити: погодитися на співпрацю і врятувати себе і свою сім’ю? Відмовишся – і можеш забути про мрію здобути освіту. Мало того, на горизонті виднілася в’язниця – і тебе посадять, і всіх родичів. Як згадував Сташинський, капітан не вимагав негайної відповіді, дав час подумати і обставив вибір так, щоб молодий чоловік не почувався зрадником. Щоб врятувати своїх родичів, він мав стежити за ними. «Я знав, що коли прийму цю пропозицію, то розсварюся з моїми батьками, але я опинився в таких обставинах, що для мене було зрозуміло, що мені краще буде прийняти його пропозицію. Я вірив, що таким чином мені вдасться оберегти моїх батьків від Сибіру, а моїх сестер від тюрми». Він сказав «так». Задоволений Ситняковський доповість про успішну вербовку ще одного агента[22].

      Хороша новина полягала в тому, що Сташинського відпустили; коли затримали були знайому Марії Сташинської по підпіллю, то капітан Ситняковський бив арештантку і тримав пістолет біля голови, розігруючи розстріл[23]. Сташинський не зізнався вдома про розмову із Ситняковським. Він переконав себе, що рятує сім’ю, навіть якщо це йде всупереч

Скачать книгу


<p>19</p>

Володимир Овсійчук, «Півстоліття тому…», Осягнення історії: Збірник на пошану професора Миколи Павловича Ковальського з нагоди 70-річчя (Остріг, 1999), 13–17; Віталій Яремчук, «Студентські роки М. П. Ковальського», там само, 18–29; Евгений Чернов, «Н. П. Ковальский: О времени и о себе», Дніпропетровський історико-археографічний збірник, т. 1 (Дніпропетровськ, 1997), 11.

<p>20</p>

Матеріали суду. Московські вбивці, 130–131.

<p>21</p>

Звіт капітана Ситняковського полковнику Чоботову, 22 квітня 1950, дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 25–26, Служба зовнішньої розвідки України <http://szru.gov.ua/index_ua/index.html%3Fcat=33.html>; Московські вбивці, с. 130–131; Протокол допроса Богдана Сташинского капитаном Ситняковским, 21 и 22 апреля 1950, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. (тут і далі: лист) 32–38.

<p>22</p>

Звіт капітана Ситняковського полковнику Чоботову, 22 квітня 1950, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 25–26.

<p>23</p>

Див. матеріали суду. Московські вбивці, 125–127; Фаріон, «Якби могла, сама б убила вбивцю Бандери…»