Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Плохій

Скачать книгу

Джону Шервуду, оперативнику ЦРУ, який зустрічав Гуда в Мюнхені, не подобалися аристократичні манери боса. «Він поправляв ваш одяг, – згадував Шервуд. – На вечірках йому не було рівних. Він грав у шахи, любив шаради, добре грав у бадмінтон, вживався в роль і ніколи не працював «у полі» – ніколи». Хоч підлеглі мали про Гуда Різні думки, Вільям Гуд вважався молодою зіркою управління і закінчив службу у 70-ті роки на дуже високих посадах у штаб-квартирі ЦРУ у Вашінгтпоні. Жовтень 1959-го був передостаннім місяцем його роботи в Мюнхені; на початку грудня Гуда переведуть на посаду начальника бази ЦРУ в Західному Берліні – набагато відповідальніша й престижніша посада, зважаючи на роль розділеного міста у холодній війні. Можна припустити, що в останні дні роботи в Мюнхені він не хотів ризикувати новим призначенням. Можливо, саме тому він і його підлеглі тримали вашингтонське начальство в курсі загадкової загибелі Степана Бандери від першого дня після його смерті[98].

      Але для такого докладного інформування були й інші, більш поважні причини. Про лідера українських націоналістів добре знали у Вашінгтоні, а не так давно він навіть вів переписку зі штаб-квартирою у його справі. 5 жовтня 1959 року, за якихось десять днів до смерті Бандери, Гуд писав начальству, щоб посприяти Бандері в отриманні американської візи – тієї самої, яку місяцями не видавали Едвард Пейдж і консульські працівники в Мюнхені. Записку Гуда супроводжував більш детальний лист агента ЦРУ в німецьких спецслужбах під кодовим ім’ям «Гердаль». «Гердаль» вважав, що Бандера відмовився від надто жорсткої тактики, бо намагається втримати свою організацію і цілу українську громаду під контролем. Гуд запевнив агента, що «штаб-квартира дуже зацікавлена в цій справі, особливо з огляду на те, що Бандера “змінився”, і може становити оперативну користь у майбутньому».

      Формально Бандера подався на тримісячну американську візу, щоб відвідати родичів. Справжня причина полягала в іншому. Він планував зустрітися з послідовниками й надихнути їх на продовження боротьби. За німецькими оцінками, чисельність української еміграції, контрольованої прихильниками Бандери, становила від трьохсот до чотирьохсот тисяч. Крім того, з Північної Америки Бандера отримував фінансову підтримку: у 1953–1958 роках звідти надійшло близько 900 000 доларів. Бандера також хотів зустрітися з представниками американського уряду й обговорити можливу співпрацю. «УВ принципі, – підсумовував Гуд повідомлення агента, – сьогодні Бандера в оперативному плані може запропонувати більше, ніж будь-яка інша російська емігрантська група на Заході». Гуд мав на увазі шпіонаж за залізною завісою – західні спецслужби дуже хотіли знати, що там відбувається[99].

      Коли мюнхенська база отримала повідомлення про смерть Бандери, відповідь на запит про візу з Вашінгтона ще не надійшла. Наступного дня після першої короткої телеграми Гуд відправив у Вашингтон посутнішу інформацію. 16 жовтня він написав Далесу, що, за словами «суб’єкта»,

Скачать книгу

<p>98</p>

Joseph J. Trento, The Secret History of the CIA (New York, 2005), pp. 177–78.

<p>99</p>

CIA Memorandum, “Meeting with UPHILL Representatives,” May 26, 1961, 1, Stephen Bandera Name File, vol. 2, NARA, RG 263, E ZZ-18, B 6; Chief of Base, Munich, to Chief, S[oviet] R[ussia Division], October 5, 1959, DOI 70–17, ibid.; Munich to Director, IN 38209, October 18, 1959, ibid.; “Delving Behind the Scenes,” 4; Chief of Base, Munich, to chief S[oviet] R[ussia], DOI 70–17, October 5, 1958, Stephen Bandera Name File, vol. 2, NARA, RG 263, E ZZ-18, B 6; “Visit of Bandera to the USA,” Attachment to EGMA 45003, August 27, 1959, ibid.; Райнгард Гейдейройтер [Reinhard Heydenreuter], “Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів”, Український визвольний рух 11 (Львів, 2007): 217.