LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Пам’ятний захід, куди з’їхалися лідери українських націоналістів з усього світу, відбувся 25 травня 1958 року на цвинтарі Кроосвейк у Роттердамі, де поховали Коновальця. Церемонію відвідали й конкуренти в боротьбі за владу в ОУН – Степан Бандера та Андрій Мельник. Деймон відправив Сташинського в Роттердам з фотоапаратом, щоб сфотографувати лідерів націоналістів[65].

      Попри жорсткі заходи безпеки, Богдану вдалося не тільки потрапити на цвинтар, а й зняти учасників траурної церемонії. Він стояв дуже близько до могили Коновальця і добре бачив промовців. Один низенький і непоказний чоловік привернув найбільше уваги присутніх і виголосив найдовшу промову. Сташинський промовця не знав, але запримітив його авто – темно-синій «Опель-капітан». Після повернення в Берлін Деймон показав Сташинському емігрантську газету з текстами промов на цвинтарі. Найдовша промова належала Степанові Бандері. Так Сташинський здогадався, хто цей промовець і чиє це авто.

      Деймона цікавили не тільки фотографії йі гості церемонії, а й опис цвинтаря і місцевість довкола могили Коновальця. Він спитав чи можна там щось сховати. Богдану здалося, що цілком. Але коли він зрозумів, що йдеться про бомбу, і не в коробці шоколаду, а в могилі Коновальця, то сказав, що навряд. Сташинський уточнив, що місця замало й вибух зачепить не тільки провід націоналістів, а й жінок та дітей. Деймон до цієї теми більше не повертався, але явно думав про замах на Бандеру[66].

      Чергове завдання куратор дав Богдану на початку січня 1959-го: поїхати в Мюнхен і з’ясувати адресу Бандери. Тоді Сташинський вдруге почув ім’я Степана Попеля. Сергій Деймон сказав, що Бандера найімовірніше живе під цим прізвищем. КДБ знав попередню адресу Бандери, але її треба було перевірити. Сташинський вилетів до Мюнхена з новими документами на ім’я Ганса Йоахіма Будайта. Він швидко з’ясував, що людина, яку він бачив у Роттердамі, за відомою чекістам адресою не живе.

      Формально завдання було виконано. Богдан міг повертатися до Берліна, але останньої миті проявив ініціативу і подивився телефонний довідник Мюнхена. Там справді значився телефон і адреса якогось Стефана Попеля – Крайтмайрштрасе, 7. Невже це той самий Попель? Наступного ранку Сташинський був на Крайтмайрштрасе. В арці будинку номер 7 він побачив знайомий «Опель-капітан» і чоловіка, який порався біля машини. У списку мешканців будинку значилося ім’я Стефан Попель. Пізніше Сташинський побачив те саме авто біля будинку українських націоналістів на Цепелінштрасе. Сумнівів не лишилося: Стефан Попель з Крайтмайршрасе, 7 – це Степан Бандера. Деймон не міг повірити. «Нарешті ми вийшли на слід Бандери», – радісно сказав він Сташинському.

      Полковник Іщенко слухав дуже уважно, хоч знав цю історію майже напам’ять. Перш ніж послати навесні 1958 року Сташинського в Берлін по нові публікації Стефана Попеля, Деймон майже місяць провів у Москві, консультуючись з начальством про операції в Карлхорсті. Бандера в КДБ проходив під кодовим ім’ям «Політик».

Скачать книгу