LITMIR.BIZ

Скачать книгу

після приїзду Вітіко, і в світлицю зайшла служниця з білим обрусом, зняла меч, шолом і рукавиці зі столу на лаву і накрила стіл обрусом. Потім поклала перед Вітіко дерев’яну тарілку і столовий прибор. Згодом принесла хліб, варену і копчену свинину, квашену капусту, галушки з житнього борошна і пиво.

      Вітіко їв страви, поки втамував голод, і пив пиво, поки втамував спрагу. Потім зі столу прибрали.

      Люсія відчинила двері, які вели в кімнату поряд зі світлицею. Прийшли ще дві дівчини з водою в шапличках, зі жмутками соломи та піском і почали терти підлогу. Впоравшись із цією роботою, відчинили вікна, щоб холодне зимове повітря висушило підлогу. Потім до каркаса, зробленого з ялицевих брусів і дощок, поприв’язували свіжу чисту солому, накрили її зверху полотном, а на полотно поклали солом’яний матрац і вовняні укривала та хутра, готуючи Вітіко місце ночівлі. Після цього зачинили вікна, посипали суху підлогу білим піском, запалили в грубці вогонь із ялицевих полін. Коли кімната нагрілася, туди перенесли плащ Вітіко, його меч, шолом і рукавиці, частину тих речей поклали на лаву, а частину – на скриню, що стояла в кімнаті. Зрештою вже й Вітіко запросили зайти до кімнати.

      Вітіко перейшов до кімнати, а дівчата тепер заходилися терти підлогу у світлиці і прибирати в ній, протирати лаву, інші лави навколо печі, стільці та стіл. Як вони вже скінчили роботу, посипали підлогу піском, нагріли світлицю і прибрали свої причандалля, старий відчинив двері кімнати, вивів Вітіко і сказав, що обидва покої будуть його житлом, поки йому до вподоби жити в цьому домі.

      Старий ще говорив, як до світлиці зайшов чоловік у короткому баранячому кожусі, в баранячій шапці і з сокирою на плечі. Старий сказав йому:

      – Цей молодий вершник – син нашої господині, він житиме тут у домі, поки вважатиме за слушне.

      Потім старий звернувся до Вітіко:

      – Це слуга Раймунд. Він був у лісі, де колов дерево, а тепер повернувся, бо вже сутеніє. Отже, ми троє доглядаємо будинок: я, слуга Раймунд і служниця Люсія. Поденниці, яких ми наймаємо, допомагають тільки під час великих робіт.

      – А де живете ви, якщо відступили мені для життя простору світлицю цього дому, та ще й кімнату? – запитав Вітіко.

      – У будинку ще вдосталь місця, – відповів старий. – Може, ви не знаєте, але ми ніколи не живемо у світлиці та кімнаті, я живу в покоїку, що навпроти світлиці, його вікно виходить на подвір’я, Люсія спить у кімнаті коло кухні, а слуга – у дерев’яній загородці в стайні. А є й інші місця.

      – Якось пристосуємось, – мовив Вітіко.

      – Ми служитимемо вам в усьому, чого ви потребуєте, – запевнив старий.

      – Мартине, я багато не вимагатиму, – махнув рукою Вітіко, – і допомагатиму вам, де зможу, у вашій роботі.

      – Це було б неправильно і несправедливо, – заперечив Мартин.

      – Авжеж, неправильно! – підтримав його слуга.

      – Та не сперечаймося, – мовив Вітіко, – якось воно буде.

      – Так, так, – погодилась прислуга.

      Потім слуга подав Вітіко руку і вийшов із кімнати.

      Тим часом настав вечір. Вітіко

Скачать книгу