LITMIR.BIZ

Скачать книгу

щось не так через них. На півночі вже від холоду взагалі не вижити. Земля замерзає. Кажуть, на півдні більш сприятлива температура. Багато людей з нашого міста вже відправилось туди. Ми останні. І скоро теж покинемо рідні стіни. Занадто тяжко тут жити.

      – 

      Вас багато?

      – 

      Так. Це наш з дочкою будинок. Ми зазвичай збираємо громаду в ньому. Це брати Зеломисл, Семибор і Яровит. Вони живуть далі по вулиці. Крім нас ще декілька будинків. Загалом сорок буде.

      В цей момент дочка принесла тарілку з супом. Ну,.. це на вигляд було як суп.

      – 

      Тепер ми бажаємо почути твою розповідь.

      – 

      Ще одне питання. Ви скоро вирушаєте звідси?

      – 

      Досить скоро. В нас мало харчів. Завтра або післязавтра.

      – 

      Я вирушу з вами. Сам Я тут точно пропаду.

      – 

      Ну гаразд. Не кинемо ж ми тебе тут. Тобі пощастило прийти саме зараз. Промахнувся б на кілька днів і залишився б сам на сам з морозом. А зараз їж і розповідай. Мені здається, ти зовсім нетутешній. – Про удачу Я змовчав. Схоже всі тут звикли списувати свої невдачі на чужий рахунок.

      – 

      Взагалі то, Я тут вперше. На Мідгарді вперше. – Почав Я розповідь.

      – 

      Ти з небес?! В тебе є космічний корабель? – З подивом промовив Семибор. Я здивувався з його подиву.

      – 

      Взагалі то так, а от ваших Я ніде не бачив.

      – 

      Бо їх немає. – Відповів Зеломисл. – В наших краях ти більше їх не зустрінеш. Можливо, вони є на півдні. Ми з братами ніколи їх не бачили. Ти зможеш нас всіх забрати? Це було б чудово.

      – 

      Так, було б… Але Я й сам не можу покинути це місце. Я здійснив аварійну посадку. Двигуни виведені з ладу. Я думав знайти тут механіка, або хоча б запчастини.

      – 

      А знайшов лише лід. – В ці слова Зеломисл вклав всю скорботу, яка в нього була в серці і набралась не за одну мить.

      – 

      Точно. – Від його слів мені стало не по собі. На мить мені здалось, що я не повернусь додому. Який би він не був.

      – 

      Нічого. Хоча всі технологічно розвинені міста й були на півночі, Я, думаю, багато чого встигли перевезти. – Слова чоловіка вселяли надію. – Скоро прийдуть інші на збори. Вѣче присвячене подорожі. Ночувати можеш у нас. Я так розумію, все необхідне в тебе в тому мішку?

      – 

      Так. Як вас називати?

      – 

      Всі називають мене Къ

      ⁷

      нязем. І ти можеш так звати.

      Він пішов на другий поверх. Його донька була на кухні, а брати почали мене розпитувати.

      – 

      Ти й правда з небес?

      – 

      Так.

      – 

      Яровите, ти що, йому не віриш. Наш прадід також з небес.

      – 

      А хто з вас страший?

      – 

      Яровит наймолодший. Семибор середній. А Я старший. Ми народились коли вже Мідгард почав замерзати. А наші батьки ще пам’ятають той час, коли тут росли квіти.

      – 

      А

Скачать книгу