Хрещений батько - Маріо П’юзо Хрещений батько

Скачать книгу

наречений налив Люсі келих вина й усміхнувся по-змовницькому. Хай собі. Люсі піднесла темно-червоний виноградний сік до спраглого рота й випила. Вона все ще відчувала липку мокрість між ногами і звела їх докупи. Тіло її тремтіло. П’ючи, вона крізь скло келишка жадібно шукала очима Сонні Корлеоне. Їй не хотілося бачити нікого іншого. Люсі лукаво прошепотіла на вухо Конні:

      – Ще кілька годин – і ти знатимеш, що воно таке.

      Конні захихотіла. У зрадницькому тріумфі Люсі смиренно склала на столі руки з таким виглядом, ніби їй пощастило украсти у нареченої якусь коштовність.

      Амеріго Бонасера зайшов слідом за Хейгеном у наріжну кімнату й побачив за столом дона Корлеоне. Сонні Корлеоне стояв біля вікна й дивився у сад. Вперше за цей вечір дон поводився холодно. Він не обняв гостя, не потис йому руки. Блідий власник похоронного закладу був запрошений на побачення завдяки своїй жінці, найближчій приятельці донової дружини. Сам Амеріго Бонасера аж ніяк не тішився приязню дона Корлеоне.

      Бонасера почав своє прохання здалеку й досить хитро:

      – Вибач моїй дочці, хрещениці твоєї дружини. Не змогла вона сьогодні прийти, щоб виказати повагу твоїй родині, бо ще й досі лежить у лікарні. – Він зиркнув на Сонні Корлеоне і Тома Хейгена, аби показати, що не хотів би говорити при них. Але дон був невблаганний.

      – Усі ми знаємо про нещастя твоєї дочки, – відповів дон Корлеоне. – Якщо я можу чимось допомогти їй, ти лише скажи. Адже моя дружина – її хрещена мати. Я ніколи не забував про цю честь. – Це була шпилька. Власник похоронного закладу ніколи не називав дона Корлеоне хрещеним батьком, як вимагав звичай.

      Сполотнілий Бонасера спитав прямо:

      – Чи можна поговорити з тобою без свідків?

      Дон Корлеоне заперечливо хитнув головою.

      – Я довіряю цим людям своє життя: вони для мене як дві праві руки. Я не можу їх образити, відіславши геть.

      Власник похоронного закладу на мить заплющив очі, а потім почав говорити спокійним голосом, яким звик утішати нещасних.

      – Я виховав свою доньку за американськими звичаями, бо вірю в Америку, Америка дала мені успіх і маєток. Я давав волю моїй доньці, а разом з тим навчав її ніколи не безчестити родини. Вона знайшла собі кавалера, не італійця. Ходила з ним у кіно. Гуляла пізно. Він так і не зайшов познайомитися з нами. Я терпів це, не протестуючи, і тут моя вина. А два місяці тому він повіз її на прогулянку. З ним був його товариш. Вони напоїли її й намагалися скористатися з цього. Вона пручалася. Вона захищала свою честь, її побили. Як собаку. Коли я прийшов до лікарні, у неї під очима були синці. Ніс переламаний. Перебиту щелепу довелося скріплювати дротом. Вона гірко плакала від муки. «Тату, тату, нащо вони так зробили? Навіщо вони зробили таке зі мною?» І я теж плакав. – Бонасера не міг говорити далі, бо він знову плакав, хоча голос і не виказував його почуттів.

      Дон Корлеоне, ніби мимоволі, зробив співчутливий жест, і Бонасера повів далі, – тепер його голос був перейнятий стражданням:

      – Чому я плакав? Вона була для

Скачать книгу