Скачать книгу
князя Рюрика, і триває до навали татар безперервно, а від сього часу буття Малої Росїї в загальній російській історії ледве згадується“. Фраза, як на сучасного читача, дещо дивна, бо тут ніби визначається так звана „загальна російська історія“, а з другого боку, наголошується, що з московських земель у Київську державу входила тільки Новгородська земля. Маємо тут своєрідне змішання давньої історичної традиції, зафіксованої ще в С. Кленовича (що в Русь Московщина не входила, а тільки Новгород та Псков, а ще Білорусія), але не поминається і факт імперської історіографії, що загальна російська історія таки існує – суперечність, яка витікала із здобутої в той час російської освіченості й певного москвофільства автора, ознаки якого згодом проявлятимуться не раз. Наголошує автор і на історіософічності свого викладу: він не просто подає історичні події, але „міркуючи про становище землі сеї з-поміж народами сливе непримиренними, судячи про часи та обставини, в яких народ сей завжди майже був у вогні та плавав у крові“. Про полемічність твору автор також заявляє одверто, бо скеровує свій пал проти тих письменників, які вивергнули „всі свої лайки і всілякого роду неправди і наклепи на сей народ і на його вождів та начальників, називаючи їх непостійним і бунтівливим хлопством“. І тут викладається провідна думка памфлету, в суті своїй гуманна і справедлива: „всіляке творіння має право буття своє боронити, власність і свободу і що для того воно споряджене самою природою або Творцем своїм (цікаво тут відзначити оце ототожнення Бога й Природи, властиве нашим просвітникам.
– В. Ш.) достатніми знаряддями чи способами“. Саме ці засновки вводять „Історію русів“ у коло пам’яток, якими в другій половині XVІІІ століття розпочалася велика дискусія „Розмова Малоросії з Великоросією“ (так назвав свій твір С. Дівович) за природне право українського народу бути серед інших народів як рівний з рівними. Це був активний політичний протест проти заковтування України Московщиною і перетворення Козацької держави в провінцію Російської імперії. Ця дискусія почалася, коли придивитися, ще в другій половині XVII – початку XVIII століття в творах І. Вишневського, І. Максимовича, Д. Туптала, С. Климовського та інших, згодом велася Г. Кониським, С. Дівовичем, Г. Попасом, тощо і зрештою вищого свого вияву осягла в „Історії русів“ та „Енеїді“ І. Котляревського. Але знаменна річ: автор нашої пам’ятки, відстоюючи історичну назву Русі саме стосовно нашої землі в супротилежності до намірів Московщини звати й себе Руссю чи Росією, заперечує, як уже вказувалося, назву й поняття України, як ніби таку, що вийшла від „безсоромних і злостивих польських і литовських байкотворців“, котрі твердили, нібито Русь була до заведення козацтва порожня і тільки за польських королів з’являється „нова якась земля над Дніпром, названа тут Україною, а в ній зводяться польськими королями нові поселення і засновуються українські козаки, а до того ся земля була пустельна і безлюдна, і козаків на Русі
Скачать книгу
