LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вічі Федька. – Мені приємніші навіть пугачеві заводи, аніж гудки заводів. Ліпше дивитися, як восени сповивають землю сиві старезні тумани, аніж нюхати вуличну пилюку асфальту.

      – На заводах теж треба комусь працювати, – не здавався Федько. – І грюкіт металу, що звалюють у доменні печі, теж потрібно комусь слухати.

      – То нехай там працюють ті, кому до вподоби таке життя. Ось ти, наприклад, де б хотів працювати?

      – У суді.

      – Суддею закортіло стати? – пустила шпильку Катря.

      – Так. Суддею. А що в цьому поганого?

      – Просто так запитала. А я вирішила остаточно: хочу бути вчителькою української мови.

      – І вчитися заочно?

      – Так.

      – І які ж то знання ти отримаєш, коли будеш на заочному відділенні? – Федір іронічно посміхнувся. – Як у нас кажуть: «Стук, грюк, аби з рук»?

      – Чому? Я ж буду вчитися не задля диплому, а для себе. Наберу в бібліотеці книжок і буду над ними працювати в поті чола. Усе! Жереб кинуто, як сказав Юлій Цезар.

      – А батьки про твої наміри знають?

      – Ще ні. Але, гадаю, вони мене зрозуміють і не будуть заперечувати.

      – І все-таки, не тут пуп землі, – сказав Федько, зрозумівши, що Катерину ще ніколи й ні в чому йому не вдавалося переконати – така вже вперта в неї вдача.

      – Можливо. Але зараз я нутром відчуваю: моє місце тут.

      За розмовами вони не помітили, як підійшли до лісу, котрий зустрів їх цілковитою тишею й запахом стиглої суниці.

      – Не місце, а синій птах, як невловиме щастя, – усе ще не міг заспокоїтися Федько.

      – Тіпун тобі на язика! – спалахнули гнівом очі Катерини, але лише на коротку мить, бо вона помітила галявину кущиків із невеличкими різьбленими листочками, посередині яких на тоненьких ніжках красувалися стиглі ягідки суниць.

      Дівчина присіла й почала збирати ягоди.

      – Цур, моє місце! – крикнула вона Федькові, швидко кладучи до відерця ягідку за ягідкою.

      Федір не послухав її, нахилився, зірвав стебельце. На ньому було кілька достиглих червоних ягід, одна зеленувата і навіть одна маленька квіточка з білими пелюстками, на якій завмерла прозора крапелька вранішньої роси.

      – Катрю, дивись, яке диво.

      Катерина залишила відерце посеред галявини, підійшла до Федора.

      – Що тут у тебе?

      Федір підніс стебельце до її обличчя. Вона взяла його в руки, покрутила напроти сонячного проміння.

      – У крапельці роси сховалося сонечко, – тихо сказала вона, ніби боячись сполохати цю мить.

      Катря піднесла до губ Федора стебельце, і найбільша, найсоковитіша ягідка легенько торкнулася його на рівні відкритих вуст. Хлопець дивився на неї якось незвично, пильно, із захопленням, тепло, точнісінько так, як у її сні. Катря невідривно спостерігала за його губами, які поволі, не поспішаючи взяли із стебельця червону ягідку. Федір скуштував її, а Катря не могла ніяк відвести погляд від його губ, бо на них лишилася маленька, червона крапелька. Їй здалося, що суницями пахне не весь ліс, не галявина,

Скачать книгу