ТОП просматриваемых книг сайта:
Серця в Атлантиді. Стівен Кінг
Читать онлайн.Название Серця в Атлантиді
Год выпуска 1999
isbn 978-617-12-3433-8, 978-617-12-4060-5, 978-617-12-4058-2, 978-617-12-4059-9
Автор произведения Стівен Кінг
Жанр Триллеры
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Треба було б дати тобі стусана, – добродушно зауважив Саллі-Джон. – Показати, хто тут начальник. Я – Тарзан, а ти – Джейн.
– Я – Керол, а ти – чайник. Тримай.
Керол тицьнула Саллі три книжки: арифметику, «Пригоди у світі правопису» і «Будиночок у прерії».
– Говориш погані слова, то неси мої книжки.
Саллі-Джон образився ще більше.
– Чому це я маю нести твої ідіотські книжки, навіть якщо я і матюкнувся? Хоч я цього й не робив.
– Це для запущення, – пояснила Керол.
– А що в біса таке оте запущення?
– Це як спокутуєш провину. Коли ти збрехав або сказав погане слово, то маєш дістати запущення. Так мені розповідав один хлопець із Сент-Ґеба. Його звуть Віллі.
– Не варто тобі з ними водитися. Можеш нарватися на покидьків, – застеріг Боббі.
Він знав це з власного досвіду. Одразу ж після зимових канікул за ним по Броуд-стрит погналися троє хлопців із Сент-Ґеба, погрожуючи відмотлошити. Боббі нібито косо на них подивився. Він не сумнівався, що вони виконали б свою погрозу, якби той, що був попереду, не впав на коліна, послизнувшись у болоті. Двоє інших перечепилися через нього і Боббі якраз встиг протиснутись у масивні парадні двері будинку з номером 149 і зачинитися на замок. Сентґебівці ще трохи покрутилися перед будинком, а потім пішли геть, пообіцявши, що вони ще зустрінуться.
– Вони не всі розбишаки, деякі нормальні, – заперечила Керол. Вона подивилася на Саллі-Джона, що ніс її книжки, і засміялася, затуливши рот долонею. Ес-Джея можна вмовити на що завгодно, тільки треба говорити швидко і впевнено. Краще було б, якби книжки ніс Боббі, та який у цьому сенс, доки він сам не запропонує? Можливо, одного дня так і буде. Керол була оптимістка. А наразі добре просто йти поміж них у променях вранішнього сонця. Вона крадькома зиркнула на Боббі. Той роздивлявся накреслені на тротуарі класики. Він такий милий і навіть про це не здогадується. І чомусь це й було наймиліше.
Останній тиждень занять, як і завжди, повз майже по-каліцьки повільно, доводячи учнів до сказу. У ці перші червневі дні запах клею в бібліотеці здавався Боббі таким сильним, що можна було поїхати в Ригу, а заняття з географії ніби тривало десять тисяч років. Ну кому яке діло, скільки олова в Парагваї?
На перерві Керол повідомила, що збирається в липні на тиждень поїхати в Пенсильванію, на ферму до тітки Кори й дядька Рея, Ес-Джей без кінця розводився про здобутий тиждень у таборі, і як він там кожнісінький день стрілятиме по мішенях та кататиметься на каное. Боббі, своєю чергою, розповів їм про неперевершеного Морі Віллза, який, мабуть, стане рекордсменом у крадежі баз і його рекорд у житті ніхто не поб’є.
Мати ставала все неспокійніша, схоплюючись і бігом поспішаючи на кожен телефонний дзвінок. Вона не лягала аж до нічних новин, а інколи, як підозрював Боббі (і доки не закінчувалося «Кіно для сов»), до їжі ледь торкалася. Іноді вела довгі, напружені телефонні розмови, повернувшись до Боббі