LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вікно Клару… Заслуга в цьому, я мушу визнати, була не тільки моєю: справ у книгарні побільшало, тож ми з батьком ледь встигали, нам був потрібен помічник.

      – Ми мусимо найняти людину, яка допомагатиме нам знаходити замовлення, – розмірковував батько. – Нам потрібен хтось особливий, напівдетектив, напівпоет – той, хто не боїться битися за неможливе…

      – Гадаю, я знайду потрібну людину, – сказав я.

      І я знайшов. Я знайшов Ферміна Ромеро де Торреса у його звичайному сховищі біля арок вулиці Фернандо. Жебрак складав докупи першу сторінку понеділкової газети зі шматочків, які вдалося врятувати з контейнеру для сміття. На першій шпальті йшлося про велич народної праці – ще один доказ славетного поступу політики диктатури.

      – Боже! Знову брехня! – почув я крик Ферміна. – Ці фашисти перетворять усіх нас або на святих, або на жаб!

      – Добридень, – стиха привітався я. – Чи ти мене пам’ятаєш?

      Жебрак підвів голову, й чудова посмішка раптом засяяла на його обличчі.

      – Мене не ошукує мій зір? Як справи, друже? Сподіваюся, ти зробиш ковток червоного вина?

      – Сьогодні я частую, – відповів я. – Ти зголоднів?

      – Ну, я б не відмовився від великого тареля смаженої риби… утім, я з’їм усе, що в мене вкинуть.

      По дорозі до книгарні Фермін Ромеро де Торрес розважав мене оповідками про всі хитрощі, до яких він вдавався впродовж останніх років, щоб уникнути Служби безпеки й особливо інспектора Фумеро, своєї Немезиди, з якою в нього точилася жорстока й безупинна боротьба.

      – Фумеро? – перепитав я.

      Я згадав: так звали солдата, який вбив батька Клари Барсело у замку Монжуйк на самому початку війни.

      Маленький чоловічок зблід зі страху й кивнув. Звичайно, він був зголоднілий, брудний, після місяців вуличного життя від нього смерділо. Він і найменшої гадки не мав, куди його ведуть, і я помітив певну тривогу, яку він намагався приховати за безперервними балачками.

      Коли ми дісталися крамниці, він знервовано поглянув на мене.

      – Будь ласка, заходь. Це книгарня мого батька. Хочу тебе з ним познайомити.

      Жебрак зігнувся – жмут бруду та нервів.

      – Ні, ні, не хочу навіть чути. Я маю непрезентабельний вигляд, а це шикарне приміщення… Я тобі заважатиму.

      Батько визирнув із-за дверей, кинув погляд на жебрака, потім скосив очі на мене.

      – Тату, це Фермін Ромеро де Торрес.

      – До ваших послуг, – промимрив жебрак, майже тремтячи.

      Батько спокійно всміхнувся до нього та простягнув руку. Бідолаха не наважився її схопити: йому було соромно.

      – Слухайте, я гадаю… ліпше мені піти, – затинаючись, бурмотів він.

      Мій батько обережно взяв його руку.

      – У жодному разі. Мій син сказав, що ви пообідаєте з нами.

      Жебрак переводив здивований погляд з мене на мого батька.

      – Будь ласка, заходьте. Можете взяти гарячу купіль, – запропонував тато, – наша ванна до ваших послуг. Після цього, якщо не заперечуєте, ми могли би піти до «Кан-Соле» на обід.

      Мій

Скачать книгу