Ключ від Королівства - Марина и Сергей Дяченко Ключ від королівства

Скачать книгу

це я так кидаю… І ти так зможеш. Коли навчишся.

      – Правда? А що іще можуть маги?

      – Утихомирювати чужий гнів. Чути й бачити потаємне. Відчувати небезпеку. Будувати повітряні замки. Літати. Вбивати поглядом. Усе залежить від ступеня майстерності.

      Я замислилася. Мені раптом страшенно захотілося навчитися… ні, не вбивати поглядом. (Хоча якщо згадати Зайцеву – то це було би дуже до речі.) Захотілося раптом літати – ой як захотілося, аж пучки пальців засвербіли і, здається, я навіть стала трішечки легшати…

      – Обероне… Ваша величносте…

      – Так?

      – Якщо я дам згоду йти з вами, ви потім повернете мене додому?

      – Як тільки влаштуємося на новому місці. Один крок – і ти вдома. Та й по всьому.

      – А якщо… – я затнулася. – Якщо я передумаю… в дорозі? І захочу повернутися?

      – Не вдасться. Ми можемо ходити між світами тільки тоді, коли вони існують й усталені. А мандрівне Королівство – нестабільна структура. Тож краще і не намагатися.

      – А… – у роті в мене пересохло, – мандри… це… довго?

      Він знизав плечима. Мовляв, з якого боку подивитися. (Чи не занадто довго доводиться тебе вмовляти?)

      Я уявила собі: один крок – і я вдома. Там зима, сніг іде. Можна взяти санки, з’їхати з гірки… Повернутися додому, отримати прочуханку за контрольну з алгебри. І за невивчені уроки… І за невитерту пилюку. І так жити, жити і знати, що була в Королівстві і сама (сама!) від нього відмовилася.

      А найприкріше – знати, що Оберон мене зневажатиме…

      З іншого боку – я ж потім повернуся в той же самий час. У ту ж мить. І встигну покататися на санках, отримати прочуханку… І зустріти Новий рік…

      – Обероне…

      – Так?

      – А ви вмієте вбивати поглядом?

      – А що?

      – Нічого… – я насилу ковтнула. – А загалом – ви суворий король?

      – Ти хочеш знати, чи не стратять тебе на площі за якусь провину?

      Я знітилася:

      – Ні, я не про це… Але в дорозі… там же небезпечно? Ви казали щось про чудовиська…

      – Так.

      – Отже, там можна загинути?

      Він обіперся підборіддям на сплетені пальці.

      – Знаєш, Ліно… Я не можу гарантувати повної безпеки для твого життя. Як і для будь-кого з моїх підданих. Але я можу обіцяти, що боронитиму тебе, як себе самого… Як будь-кого з нас. Отже – вирішуй.

      Розділ четвертий

      Зло не має влади

      – На ось, вибери собі, – Гарольд кинув переді мною на стіл купу лахміття, переважно шкіряного. Чистим його можна було назвати досить умовно, і запах від нього був, знаєте… Я двома пальцями витягла простору чорну куртку із металевими заклепками.

      – А може, залишити моє? Штани…

      Гарольд окинув мене поглядом:

      – Там, куди ми йдемо, – таке не носять.

      Йому було років сімнадцять, і він дещо скидався на однокласників Лозової і Зайцевої. Досить нахабний. І мені не сподобалося, що Оберон викликав його до себе в кабінет і сказав: «Гарольде, це наш новий маг дороги. Будеш

Скачать книгу