LITMIR.BIZ

Скачать книгу

поспішила до корови.

      Корова, з’ївши запашну травичку, дала курочці молочка. За молоко кухар дав свині помиїв. Свиня дала щетини, а чоботар подарував курочці черевички для швачки. Та віддала курочці хусточку, за неї колодязь дав курочці водички, яку вона принесла півнику. Півник попив, і горішок проскочив. На радощах півник закричав:

      – Ку-ку-рі-ку! Я знову можу співати своїх пісень.

      З того часу півник більше ніколи не скупився.

      Син падишаха і див

      Турецька казка

      Жили собі на світі падишах[1] із сином. Коли юнакові сповнилося вісімнадцять років, батько підшукав йому дівчину до пари і заручив їх за звичаєм падишахів. Але на ранок після весілля наречена зникла без сліду! Падишах зібрав звіздарів, і ті повідомили:

      – Дівчину викрав див[2] і відніс на гору Каф, що на краю світу, щоб віддати за свого сина. Туди може піти тільки сам шахзаде – син падишаха; нікому іншому це не під силу.

      Почув це шахзаде і почав просити батька відпустити його.

      – Синку, ти ще дитина, ті диви проковтнуть тебе – не встигнеш і оком змигнути!

      А той – своє:

      – Я мушу йти. Вдасться її виручити – добре, а ні – іншої мені не треба.

      І ось уже юнак сів на коня і вирушив у дорогу.

      Чи довго, чи недовго він їхав, горами, долинами, рівнинами, з долин – як потік, з верховин – як вітерець, а приїхав на вершину якоїсь гори і сів відпочити у холодку дерева. Раптом бачить – дві змії, біла і чорна, намагаються одна одну проковтнути. Каменем він убив чорну змію, а біла відразу обернулася на людину.

      – Ти врятував мене, шахзаде, тепер я виконаю будь-яке твоє бажання.

      Син падишаха злякано завмер, а змія-людина вела далі:

      – Не бійся, я, син падишаха-пері,[3] зроблю тобі лише добро.

      – Тоді відвези мене на гору Каф.

      – О шахзаде, їздити туди нам не дозволено. Я довезу тебе до підніжжя гори Каф – далі підеш сам. А щоб люті диви не проковтнули тебе, візьми оцю залізну сорочку і три стріли. Я чекатиму на тебе тут і, якщо ти повернешся живим, відвезу тебе до землі твого батька.

      – Така моя доля, – відповів юнак, – добути дівчину чи загинути.

      Пері злетів із ним у повітря і опустив біля підніжжя гори Каф. Не один день підіймався юнак на гору, але так і не досяг верховини. Сівши під деревом відпочити, він почув:

      – Нічого на мене навалюватися, людський сину!

      Перед ним стояв потворний див, і полум’я вихоплювалося з його пащі.

      – Людський сину, тут не ступала нога ані джина,[4] ані людини. Чого ти тут шукаєш? – запитав див.

      Шахзаде, подолавши страх, розповів диву про свою біду.

      – Я допоможу тобі, – відповів див. – Але тільки якщо і ти допоможеш мені. У дива, який викрав твою кохану, є дочка. Сімдесят років шукаю я нагоди добути її собі за жінку. Самотужки я не впораюся, але разом ми звільнимо своїх наречених.

      З цими словами див підхопив шахзаде й піднявся високо вгору. Опустилися вони біля колодязя, з якого вилітало полум’я. Поки шахзаде думав, як би йому спуститися

Скачать книгу