LITMIR.BIZ

Скачать книгу

насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець», – писав Олекса Гірник.

      Обгоріле тіло в характерній для загиблих від вогню «позі боксера» виявив постовий міліціонер. Недалеко, під каменем, було знайдено прощальну записку:

      Протест проти російської окупації на Україні!

      Протест проти русифікації українського народу!

      Хай живе Самостійна Соборна Українська держава!

      (Радянська, та не російська).

      Україна для українців!

      З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Олекса Гірник з Калуша.

      Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!

      Міліціонери Олександр Гнучий і Роман Крамаренко зібрали близько 970 листівок, розкиданих Олексою Гірником. Попри сувору заборону з боку КДБ будь-що говорити про подію саме від цих міліціонерів увесь Канів дізнався ім’я Олекси Гірника з Калуша. Віра Гнуча, дружина одного з них, зачитувала листівки людям у Каневі, Львові, Дрогобичі, Трускавці.

      У дружини Гірника було проведено обшук, тіло віддали на поховання у закритій труні без дозволу відкривати, повідомили, що Олекса згорів в автокатастрофі. Оглядав тіло лікар-анатомопатолог Михайло Іщенко, який згодом опублікував низку статей і книжку про вчинок Гірника.

      Попри заборони й замовчування щороку 21 січня на місце самоспалення хтось клав червону калину.

Джерела

      Овсієнко Василь, Гірник Євген. Гірник Олекса Миколайович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. – 2007. – 13 липня. Режим доступу: https://goo.gl/Q11DmR

      Смолоскип (самоспалення Олекси Гірника): [Відео]. Режим доступу: https://goo.gl/4j4dxF

      Тупілко Віктор. Олекса Гірник. Протест ціною життя: спалився за Україну // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. – 2012. – 27 березня. Режим доступу: https://goo.gl/UI1zxa

      У ніч проти 23 січня 1921 року вбитий композитор Микола Леонтович

      Гнат Яструбецький записав спогади батька про той день.

      «Була шоста година вечора по сонцю… До хати зайшов молодий чоловік. Гарно вбраний. Пальто з овечим коміром. Розмова російська, солдатська. Попросився переночувати. Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці… Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор). Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити Миколі Дмитровичу… Леонтович роздивився їх і, повертаючи власникові, сказав: «З такими документами небезпечно будь-де ночувати». Непроханий гість називав себе на прізвище Грищенко.

      Звук пострілу розбудив отця… На ліжку під вікном сидів напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: «Що це, вибух?» Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Грищенко. Він був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу… Лаявся брудними словами. Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував усе з гаманця Миколи Дмитровича. Забрав 5000 карбованців

Скачать книгу