LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ви літератор? – поцікавився Мирослав Яськів.

      – Швидше аматор. Але я маю досить матеріалу, щоб написати хоча б чорновий варіант. І для заповнення деяких прогалин мені потрібні документи.

      Мирослав Яськів уважно слухав співрозмовника, потім запитав:

      – Якого часу вони стосуються?

      – Часу українсько-російської війни.

      – Боюся, що ви звернулися до нас даремно. Майже всі наші документи відносяться до періоду Другої Світової війни.

      – Ви кажете, майже всі. Значить, є й інші?!

      – Є. Але дуже мало.

      Пан Яськів задумався.

      – Я можу вам допомогти, – сказав він, – якщо, звичайно, ви це робите безкорисно.

      На цей раз задумався Стрепет.

      – Не хочу вас обманювати, пане Яськів. Деякий матеріальний інтерес я маю. Хочу хоч дещо заробити на цьому.

      – Ви маєте намір видати книжку?

      – Звичайно, хотілося б. Хоча я чудово розумію всю складність цього кроку. На заході України подібними книгами заповнені книгарні, і вони вже не користуються таким попитом, як років десять тому. У східних областях таких книг немає зовсім. Немає пропозиції – немає попиту.

      – Тут також майже ніяких гарантій, – сказав Яськів. – Це не З’єднані Держави і не Канада, де українців мільйони. Навіть четверте – п’яте покоління хоч як-не-як вважає себе українцями. Тут, у Британії, інакше. Усі емігранти селилися в Америці, Австралії. Ми ж, вояки УПА, змушені були осісти тут, де майже не було українських дівчат. Тому і женилися на англійках. Мені, можна сказати, повезло. Дружина моя з України, а вже зять місцевий, англієць. Тому внучка на половину англійка.

      – Чесно кажучи, я і не сподівався щось видавати тут, – признався Стрепет. – Моя найближча мета – якнайбільше дізнатися про ці часи. Розумієте, якщо в Україні документи і були, то вони або знищені, або відправлені в Москву, у спецхран, звідки в найближчий час дістати їх неможливо. Ви знаєте, що досі навіть невідомо, чи Михайло Грушевський був першим президентом. Документів не знайшли досі.

      – Я вам допоможу, – раптом сказав Мирослав Яськів. – Чим зможу, звичайно. Але з однією умовою.

      – Я весь увага.

      – Ви пообіцяєте, що принесете мені рукопис вашої книги.

      – Я гадаю, що зможу вам це пообіцяти, – усміхнувся Тед. – Високохудожнього твору, боюся, у мене не вийде, але що зможу, то передам обов’язково.

      – От і добре, – зрадів господар. – Думаю, що помічник вам не завадить?

      Тед невизначено пожав плечима.

      – Та чого ж. Швидше впораємося.

      – Де ви зупинилися?

      – «Норфолк Тауер Готель». Номер триста десятий.

      – Телефон пам’ятаєте?

      – Так. 171 262 3123. Це номер у вестибюлі.

      – Постарайтеся сьогодні бути в готелі після восьмої. Це вас влаштовує?

      – Так, цілком.

      Мирослав Яськів підвівся, даючи знати, що аудієнція закінчилася. Тед різко підвівся й протягнув руку для прощання.

      – Може, у вас грошові труднощі?

      – Дякую, не хвилюйтеся, – заспокоїв Тед. – Я ж тут третій рік. Навчився заробляти гроші.

      – Отже,

Скачать книгу