LITMIR.BIZ

Скачать книгу

свого плану.

      До Монреалю приїхали вже за північ. На щастя, жив Клод не у самому місті, а ближче. Під’їжджаючи до дому, Клод збудив Теда.

      – Вставай! – сказав він. – Ну, ти і приємний попутник!

      – Де ми? – не зрозумів Тед.

      – В Монреалі.

      – Як в Монреалі? Я їхав на Сент-Франсіс.

      – Заспокойся, друже! Ти пригадуєш, про що ми говорили?

      – Ну.

      – Ну, так я допомагаю тобі. Ми приїхали до мене додому. А ось і мої, а тепер і твої друзі.

      У світло фар потрапив джип. Біля нього стояв патлатий здоровань, вигляд якого не обіцяв нічого хорошого. Принаймні так подумав Тед. Тим часом Клод зупинив автомобіль, виключив двигун і радісно залишив салон.

      Він і здоровань обнялися. З джипу вилізли ще два патлатих хіпі. Обнімання продовжилися. Стрепет стояв осторонь.

      – Це і є хороша людина, якій конче потрібна наша допомога? – пробасив здоровань.

      – Боб, це Тед, – представив Клод. – Теде, підійди сюди. Познайомся з моїми друзями. Боб, До, Ренді. Сподіваюся, що вони стануть і твоїми друзями.

      Тед привітався.

      – Клоде, в чому справа? – поцікавився Боб.

      Шеньє повернувся до Теда. Той кивнув головою.

      – Говори, Клоде. Між друзями не повинно бути таємниць.

      Клод в декількох словах розповів суть історії, ще більше скоротивши її, ніж це зробив Тед декілька годин тому.

      – Коли вони повинні подзвонити? – запитав Боб Теда.

      – Ще вчора. Я мобілку виключив.

      – Що будемо робити?

      – Зараз підемо до мене. Батьків немає. Ми підключаємо телефон до комп’ютера. Далі – справа техніки.

      Загрузившись банками пива і сандвічами, хіпі разом із Стрепетом зайшли в будинок.

      Підготовка до дзвінка була ретельною. На вигляд неохайні і несерйозні, нові знайомі виявилися хорошими товаришами і чудовими спеціалістами. Клод підключив мобільний телефон Теда до комп’ютера, запустив програму. На дисплеї появилося зображення материків.

      – Ну, тепер вони від нас не втечуть, – сказав Клод. – Давай.

      Тед включив телефон. Через деякий час почувся дзвінок.

      – Говори не менше хвилини, – попередив Клод. – Інакше я не встигну їх запеленгувати.

      – Алло! – сказав Тед.

      – Нарешті! – почулося. – Де ви поділися?

      – Нехай це вас не хвилює, – відповів Стрепет. – Я вас попередив, що говоритиму тоді, коли сам захочу. А зараз я поговорю з Мері…

      – А чи не здається тобі…

      – Не здається. Вам потрібні гроші – ви їх отримаєте. Але не раніше, як я отримаю Мері. Тому раджу вам не перечити мені. Я поговорю з Мері, а потім вже з тобою.

      Зображення на моніторі змінилося. Появилася Північна Америка.

      – Тед!

      – Мері! Слава Богу, ти жива! Як ти?

      – Все в порядку. А ти?

      – Також. Мері, я хотів тобі вже давно сказати, ще в Лондоні. Ти пам’ятаєш нашу першу ніч?

      – Пам’ятаю.

      Видно, телефон у дівчини вирвали, тому що знову заговорив чоловічий голос.

      – Досить! – сказав він. –

Скачать книгу