LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Вони з Еббі вчаться в одній школі, – по-змовницьки прошепотів він, обертаючи в пальцях олівця. – Вона познайомила нас на занятті. Здається, у своїй школі вони разом ведуть гурток малювання.

      – Угу, – відповів Ден. – На перший погляд досить приємний…

      – Але?

      – Жодних «але». – Ден відкинув з дороги галузку, і та полетіла в траву. – Він приємний. На цьому, мабуть, і все. Та й взагалі, всім на це начхати! Більшість людей приємні.

      Ден подумав про свою школу. «Приємних» там було хоч греблю гати, і ніхто з них його особливо не цікавив. Та він цим дуже і не переймався. Він був одним з найкращих учнів свого класу, і через рік він вступить до коледжу, подалі від них.

      Джордан підняв брови.

      – Тобі не здається, що ти занадто суворий до цього хлопця? Ти знаєш його якихось десять секунд, Дене. Він просто один з тих хлопців, ну ти знаєш, які з усіма ладнають. Люди люблять бути в їхній компанії.

      Ден копнув землю.

      – Не розумію. Як вам це вдається? Я маю на увазі, ладнати з усіма.

      – Для початку припини бути таким ревнивим, – сказав Джордан.

      Він сказав це жартома, але Дена його слова зачепили. Невже це так кидається в очі? Може, йому варто пересилити себе і змиритися з тим, що в Джордана та Еббі є й інші друзі? Але йому самому не треба когось іншого.

      Ден так-сяк намагався їсти тістечко, а Еббі та Джордан про щось теревенили з Ешем. Здавалося, що нікому немає діла до того, що він не промовив жодного слова. Він намагався не хмуритись, але сумнівався, що це йому вдається.

      Пізніше Еш пішов грати у фризбі, а Джордан сказав, що має з кимось зустрітися, щоб обговорити спільний проект. Раптово Ден та Еббі залишилися наодинці.

      Посміхаючись, Еббі глянула на нього.

      – Не сумуй, – мовила вона. – Ти такий серйозний.

      – Я… – почав Ден, але враз на нього щось найшло і він зрозумів, що мусить сказати це зараз або не скаже ніколи. – Хочеш увечері десь погуляти? Тобто, тільки ми з тобою?

      – Добре. – Еббі посміхнулась, а Ден подумки відзначив різницю між «добре» і «звичайно».

      «Скажи їй, що це побачення, скажи, що для тебе це побачення».

      – Це необов’язково має бути побачення чи щось таке, – ніяково додав він.

      «Це побачення. Це побачення, ти запрошуєш її на побачення…»

      – О, – відповіла Еббі, опускаючи очі. – Ні, звісно…

      – Або це може бути побачення?

      – Добре… – Вона засміялась. – Що ти замислив?

      – Тобто?

      – Що ти хочеш робити? Повечеряти або?..

      – А! Так, повечеряти. Я чув, гм, я чув, що неподалік є одне непогане місце. Ї розказав про нього. Здається, «Брюстерс». Там є сандвічі й усе таке. – Виявляється, це не так уже й важко.

      – Домовились. Йдемо в «Брюстерс», – весело прощебетала Еббі. – Десь о сьомій?

      – Так, о сьомій буде ідеально.

      – Чудово! Рівно о сьомій. Зустрінемось унизу о сьомій. – Вона кивнула і засміялась. – Боже, я можу повторити «о сьомій» ще кілька разів?

      – Мабуть.

      Після

Скачать книгу