Відьмак. Сезон гроз - Анджей Сапковський Відьмак

Скачать книгу

гори. Гори, по схилі якої підіймалася шеренга невиразних постатей. Коли вони відвертали голови, він бачив нерухомі обличчя, сліпі мертві очі. «Вони мертві, – зрозумів він раптом. – Це процесія трупів…»

      Пальці Литти знову стиснули його долоню. Із силою обценьків.

      Блиснуло. Раптовий порив вітру шарпнув їхнє волосся. Вода в басейні збурилася, закипіла, зібралася піною, стала хвилею величезною, наче стіна. І звалилася просто на них. Вони обоє відскочили від фонтана, Корал спіткнулася, він її підтримав. Ударив грім.

      Чародійка крикнула закляття, махнула рукою. У всьому будинку загорілися вогні.

      Вода в басейні, що мить тому вирувала виром, була гладенькою, спокійною, ледь збуреною цівочкою, що стікала з фонтана. А на них, хоча мить тому залила їх справжня припливна хвиля, не було ані крапельки.

      Ґеральт важко зітхнув. Устав.

      – У самому кінці… – пробурмотів, допомагаючи встати чародійці. – Той останній образ… Гори й шеренга… люди… Я не розпізнав… Поняття не маю, що б воно було…

      – І я, – відповіла вона не своїм голосом. – Але це було не твоє видіння. Та картина призначалася мені. Теж не маю й уявлення, що вона мала б означати. Але маю дивне передчуття, що нічого хорошого.

      Грім стих. Гроза відходила. Углиб суходолу.

* * *

      – Шарлатанство це, уся та її дивінація, – повторив Любисток, підкручуючи кілочки лютні. – Шахрайські видіння для наївних. Сила навіювання, нічого більше. Ти думав про мечі, то й побачив ті мечі. І що ще ти начебто бачив? Процесію трупів? Страхітливу хвилю? Скелю дивної форми? Чи то якої?

      – Щось схоже на величезний ключ, – промовив відьмак. – Або геральдичний хрест, подвійний із половиною…

      Трубадур замислився. А тоді намочив палець у пиві. І щось накреслив на столі.

      – Схожий на такий?

      – Ха. Навіть дуже.

      – А хай мене! – Любисток шарпнув струни, привернувши увагу всієї корчми. – А хай мене гусак копне! Ха-ха, друже Ґеральте! Скільки ж ти разів уже витягав мене з халеп? Скільки разів допомагав? Скільки добра мені зробив? І не перерахувати! Ну, тепер черга за мною. З моєю, може, допомогою отримаєш назад свою славетну зброю.

      – Га?

      Любисток встав.

      – Пані Литта Нейд, твоя найновіша любка, за якою я визнаю оцим честь зватися видатною ворожбиткою та недосяжною ясновидицею, у своїй дивінації методом безперечним, прозорим та не породжуючим сумнівів вказала місце, яке я знаю. Ходімо до Феррана. Зараз же. Він мусить організувати нам аудієнцію через свої таємні зв’язки. І видати тобі перепустку для того, щоб вийти з міста службовою брамою, уникаючи конфронтації з тими гетерами з кордегардії. Ми вибираємося на невеличку прогулянку. Невеличку та, по суті, недалеку.

      – Куди?

      – Я упізнав скелю з твого видіння. Науково таке зветься «карстовий останець». А навколишні мешканці звуть його Грифоном. Характерна деталь, майже дороговказ, що веде до оселі особи, яка й справді щось може знати про твої мечі. Місце, у яке ми збираємося, зветься Равелін. Говорить воно щось тобі?

      Розділ 8

      Не

Скачать книгу