LITMIR.BIZ

Скачать книгу

але відразу порачкував убік, хоч шансів вирватися не мав жодних. Максим перегородив йому шлях, замахнувся ногою, та в останній момент щось втримало від сильного копняка: просто штовхнув носаком, не даючи піднятися.

      – Де він тут взявся?

      – Та вистрибнув, друже Східняк, – відповів булавний. – Мене самого шляк мало не трафив, як те побачив.

      – Що побачив?

      – Як тамтой москаль машину лишив, аби своїх прикривати. Іншим наказав відходити. Рукою махав. Котрий лишитися хтів – заледве не стрелив.

      Зараз вони говорили, ніби старлея поруч не було чи він лежав мертвий.

      – Герой? – спитав Коломієць, торкнувши полоненого носаком.

      Той перекотився на спину, глянув на Максима, розпрямився й сів.

      – Ні, – відповів, дивлячись знизу вгору.

      – А хто?

      – Старший лейтенант Колокольчиков.

      Полонений говорив, ворушачи розбитими губам, кривився від болю. Але все одно почуте тут, серед диму, крові й трупів, сказане під супровід далеких одиночних пострілів прозвучало кумедно. Якщо не сказати – наївно, ніби називала себе велика дитина. Хоча Максим на власні очі бачив реальний героїзм ворожого офіцера, і нічого дитячого в його поведінці не було.

      Хіба – виклик.

      Підлітковий.

      – Років скільки?

      – Тобі яке діло?

      – Відповідай!

      – Це вже допит? Не скажу – розстріляєш?

      – Я тебе, курво, стріляти не буду, – втрутився Чуб. – Кулю на тебе шкода тратити. Рукою задавлю. Одною.

      Булавний розчепірив могутню правицю.

      Коломієць мазнув поглядом по закривавленому плечу побратима.

      – Добряче?

      – Не придумали на Чуба кулі, друже Східняк.

      Приказку він придумав сам. І після кожного бою знаходив момент, коли її доречно ввернути в розмову. Торкнувшись долонею рани, Чуб знизав плечима. А полонений раптом поліз у кишеню. В Максимовій руці миттю опинився автомат.

      Але старлей укотре за короткий час їхнього знайомства повівся дивно. Виставив руку перед собою долонею вперед, зупиняючи ймовірну розправу, і витягнув індивідуальний пакет.

      – На.

      Від несподіванки Чуб труснув головою.

      – Що?

      – Перев’яжи. Чи російській перев’язочний матеріал тобі не підходить?

      Коломієць мовив замість булавного:

      – Годиться. Тримай, друже Чуб.

      Той узяв бинт, знову знизав плечима, буркнув для чогось:

      – Не допоможе, – і відійшов, аби зайнятися раною.

      – Герой, – тепер Максим говорив упевнено, перейшов на російську. – Років скільки, питаю. Чи військова таємниця?

      – Двадцять шість, – сказав той, трохи помовчав, додав: – Буде. Післязавтра. До училища ніколи не відзначав. А там порядок такий: командир вітав іменинників списком у їдальні. Давали додатковий кисіль.

      Коломієць розумів – розмова почалася дивна і йде зовсім не туди. Але стриматися вже не міг.

      – Як

Скачать книгу