LITMIR.BIZ

Скачать книгу

відповідальність. У військовий час найменше порушення – не тюрма, а трибунал і розстріл на місці. Випливе, що пригрів німецьку вівчарку[13], – все, вирок оскарженню не підлягатиме. Чого доброго, в шпигуни запишуть.

      Як на лихо, місяць тому вийшов згаданий Майєю наказ. Управління НКДБ зобов’язали перевірити, чи виконуються постанови військової ради Київського округу, що вимагають відселяти неблагонадійних у радіусі не менш ніж сто кілометрів від обласного центру. Тих, хто був виселений раніше, але злісно порушує накази, примусово відселятимуть уже не туди, звідки повернулися, а далі, на Схід. Зруйнований війною Донбас поглинав робочу силу, мов бездонна діжа. Хтось із місцевих, не маючи за що й де жити, вербувався добровільно. Таким щастило: ставили на утримання, виписували продуктові картки, навіть щось трохи платили. Відселених фактично змушували працювати задурно.

      Покарання таке.

      Майя теж підпадала під дію наказу від другого червня[14]. Їй розповів дільничний Гордієнко, без задньої думки, не маючи наміру попередити чи застерегти. Поскаржився на чергові вказівки, а роботи й без того вистачає. Може, в день підписання розпорядження вважалося секретним. Та щойно почалося виконання, чутки розсекретили документ. А скоро й самі виконавці перестали приховувати, кого вишукують і що відбувається.

      Щоправда, в неї інший пункт. Інша причина.

      Вона жила не з німцем.

      Не легше від того.

      Слухаючи бабські теревені сусідок, котрі дуже швидко подружилися, Майя, як могла, зручно вмостилася у своєму кутку, підмостивши під сідниці легкий плащ. Заплющила очі, намагаючись трішки подрімати під жіноче бубоніння. За якийсь час їй це навіть почало вдаватися – сон, який уночі то йшов геть, то вертався ненадовго, зараз поволі огортав свідомість.

      Знову хряснули двері.

      Майя розплющила очі, стрепенулася.

      Ввели ще одну жінку, з вигляду – старшу, вдягнену трохи краще, ніж Павла, але помітно гірше, ніж Любава. Переступивши поріг, новенька стягнула з голови коричневий берет, невпевнено затупцяла, не наважуючись пройти всередину.

      – Е, служивий! – гаркнула тітка. – Тут люди, не тюлька в консерві! Куди ще пхаєш! Місця мало, задихнемося!

      – Здрастуйте, – несміливо писнула жінка з беретом.

      – І вам, – сказала Майя, з пристойності звівшись на ноги, аби привітати чергову товаришку по нещастю.

      Їхні погляди зустрілися.

      – Ти?

      Розгубленість новенької враз здиміла. Тепер Майя бачила перед собою розгнівану жінку, яка завелася з напівоберту.

      – Ви…

      – Я. Отак. З тобою в одній тюрмі. – Новенька посунула на неї. – Такого не може бути. Неправильно так! Сука! Блядь! Гадина!

      Майя ледь встигла виставити вперед руки – нігті, мов пазурі, цілилися в лице і запросто могли видерти очі. Метнувшись убік, вона відштовхнула нападницю.

      Берет та впустила на підлогу.

      – Е! – гаркнула Павла,

Скачать книгу