Черешні з коньяком - Ніка Нікалео

Скачать книгу

хитаю головою й роздруковую свою хвалебну оду.

      – О, до тебе в друзі проситься якась Наталка Маркес! – повідомляє Жанночка, користуючись ексклюзивним правом доступу до моєї сторінки.

      – Ну тебе! Не зараз, – відмахуюся.

      І хто така ця Маркес?! Стрибає, як тенісний м’ячик, думка звивинами мозку, явно тлумить робочу тематику. Я боляче стискаю кулачки, аж до глибоких придушин від нігтів на долонях, змушуючи себе сконцентруватися. І біжу до начальства, яке не любить чекати.

      Старий явно в доброму гуморі, що останнім часом рідко трапляється. П’є свій незмінний чай з альпійських трав і закушує дієтичним батончиком. З динаміків його компа звучить марш із «Трьох апельсинів» Прокоф’єва. Стара гвардія! Вихована на класичній музиці, літературі й комуністично-ідеологічних стандартах. Йому ж минулого року святкували вісімдесят! Справжній мастодонт, і шкіра на обличчі в нього така ж порепана. І як тільки йому вдається тримати на пульсі жіночий журнал – загадка на рівні скриньки Пандори.

      – Як наші успіхи, Оленочко?

      Ого! «Оленочко» – за що ж такі лестощі?!

      – Я тут накидала дещо, як запропонував Захар. Ось, – і кладу йому на стіл два ріденько заповнені аркушики.

      – Добре, я потім перегляну. А як щодо ідей? – не відпускає він.

      – Ну-у, є одна, – намагаюся якось ухилитися від прямої відповіді. – Але треба це питання ще прозондувати і добре продумати.

      – А конкретніше?

      Не відстає, холєра! В голову замість ідей знову стукається ідіотське запитання «і хто ж ця Маркес?» А, будь що буде! У такій ситуації треба створити подобу безперервного пошуку вирішення. Світ починає виблискувати веселковими мазками на кожному елементі офісних меблів.

      – Володимире Павловичу, ось ви, наприклад, досягли такого успіху, про який у дитинстві, мабуть, і не мріяли.

      – Якраз мріяв, – усміхається Старий. – До чого це ви?

      – Чудово! А вчилися, напевно, у звичайнісінькій школі? – продовжую я розвивати тему.

      – О-хо-хо… У сільській восьмирічці! На Сумщині. І вчився, мушу зізнатися, поганенько, – хитрувато примружує очі.

      – Ну от. А хтось… хтось у школі був круглим відмінником. І тепер, може, саджає картоплю на дачі або працює в якомусь нудному бюро інженером. А от двієчник – перепрошую за порівняння – став успішним бізнесменом і їздить у відпустку на Мальорку чи Гоа.

      – Я якось не дуже розумію, до чого ви ведете, – помалу Старий починає обурюватися і додає: – Ідеться про формулу успіху? Непогана тема. Мені подобається, тільки нічогісінько нового.

      Він сам підштовхує мене до вирішення проблеми. Те, що й треба! Вперед, мій паротягу, роздмухую вогонь:

      – Але ми практично не цікавимося, як саме створилася успішна людина. Аж доти, поки не заліземо в якусь соціальну мережу в неті…

      «Еврика! Я знаю, про що буде моя колонка!» – і майже вигукую:

– Я пропоную писати найцікавіші історії про життя «людей родом із дитинства».[v] Світ стискається. Австралія тепер набагато ближча, ніж двадцять років тому…

      Я

Скачать книгу

[v] В основі вислову є назва фільму «Я родом з дитинства» режисера Віктора Турова за сценарієм Геннадія Шпаликова. Зазвичай ця фраза в публікаціях відображає проблеми дитинства, виховання, становлення особистості («всі ми родом з дитинства» тощо).