LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і з оголеними грудьми – лилося атмосферне сяйво. Офіціантка так само була вбрана у трав’яну спідницю, вицвілий колір соломи саме пасував їй до кольору волосся, а бюстгальтер був зроблений з полірованих кокосів. Десь після третього замовлення міз Морі підперла голову правою рукою, поставивши лікоть на шинквас, і дозволила підпалити їй сигарету – на мою думку, то була найеротичніша прелюдія, яку чоловік узагалі міг запропонувати жінці. Вона пила й курила, наче кіностарлетка з ексцентричної комедії, одна з тих панянок з поролоновими бюстгальтерами та підплічниками, другою мовою яких були натяки та двозначності.

      Дивлячись мені у вічі, вона мовила:

      – Мушу в дечому тобі зізнатись.

      Я посміхнувся, сподіваючись, що ямки у мене на щоках її вразять.

      – Люблю зізнання, – сказав я.

      – Є в тобі щось таємниче, – сказала міз Морі. – Зрозумій мене правильно, річ не в тому, що ти високий, темний і вродливий. Ні, ти просто темний і милий. Коли я спочатку почула про тебе і вперше тебе побачила, то подумала собі: «Чудово, ось наш дядько Том-сан, справжній запроданець, саме білило. Він не крекер[33], однак близький до того. Він – рисовий крекер». Як ти знаходиш спільну мову з ґайджин![34] Білі люди тебе люблять, так? Я їм лише подобаюсь. Вони вважають мене вишуканою порцеляновою лялькою з перемотаними ступнями, гейшею, що готова їх вдовольняти. Але ж я недостатньо говірка для того, щоб вони мене любили, чи принаймні говорю не те. Я не можу влаштувати їм їхнє улюблене сукіякі-сайонара-шоу з мумба-юмбою типу паличок у волоссі та маячнею в стилі Сюзі Вонг,[35] наче кожен білий чоловік для мене Вільям Голден чи Марлон Брандо, навіть коли він виглядає, як Міккі Руні. А от ти. Ти вмієш говорити, і це чимало важить. Та не лише це. Ти чудовий слухач. Ти опанував загадкову східну посмішку, сидиш тут, киваєш, спочутливо морщиш лоба, щоб люди говорили далі, думаючи, що ти повністю згоден з усім, що вони кажуть, а сам не кажеш ані слова. Що ти скажеш на це?

      – Міз Морі, – відповів я. – Почуте мене шокувало.

      – Ще б пак, – сказала вона. – Зви мене Софією, заради Бога. Я ж не матуся твоєї далекої коханої. Дістань мені ще випити й підпали ще одну сигарету. Мені сорок шість років і мені байдуже, хто про це знає, але скажу тобі, що коли жінці сорок шість і вона прожила все своє життя так, як хотіла його прожити, вона знається на тому, що робити в ліжку. І тут ні до чого «Камасутра», чи «Молитовний килимок плоті»,[36] чи інша східна маячня нашого любого завідувача кафедри.

      – Ти шість років на нього працювала, – вставив я.

      – А то я цього не знаю, – відповіла Софія. – Це мені здається, чи щоразу, як він відчиняє двері до свого кабінету, десь лунає гонг? І він там у себе палить тютюн чи це в нього фіміам у чаші? Нічого не вдієш, завжди відчуваю, що він трохи розчарувався у мені, бо я не вклоняюся щоразу, як бачу його. Коли він приймав мене на роботу, то питав, чи говорю я японською. Я йому пояснила, що народилась у Ґардені. І він каже: «О, то ви

Скачать книгу