ТОП просматриваемых книг сайта:
Життя і мета собаки. Брюс Кемерон
Читать онлайн.Название Життя і мета собаки
Год выпуска 2010
isbn 9786171229136,978-617-12-2910-5,978-617-12-2467-4
Автор произведения Брюс Кемерон
Жанр Зарубежная образовательная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Галас продовжувався, а тим часом з-за будинку вийшов ще один чоловік. Він був бурий і обвітрений, злегка накульгував. Інші двоє чоловіків дивно всміхалися, коли дивилися на нього. Побачивши нас, кульгавий зупинився й опустив руки.
– О ні, сеньйоро! Годі вже собак. У нас їх і так забагато, – з його голосу було зрозуміло, що він жалкує і навіть змирився, в ньому не було жодної злості.
Жінка розвернулася й підійшла до нього.
– У нас двоє цуценят і їхня мати. Їм, може, місяців зо три. Ще одне з них утекло, а інше – померло.
– О ні!
– Мати їхня дика, бідолаха. Їй дуже страшно.
– Ну, ви ж знаєте, що вам казали останнього разу. У нас забагато собак, нам так ліцензію не дадуть!
– І нехай.
– Але ж, сеньйоро, у нас місця немає.
– Ну, Боббі, ви ж знаєте, що це неправда. А нам що, так і залишити їх, хай живуть, як дикі? Це ж собаки, Боббі, маленькі цуценята! Бачите?
Жінка знову розвернулася до клітки, а я помахав їй хвостом, показуючи, що хоча й не розумію жодного слова, зате уважно слухаю.
– То що, Боббі, ще трьох берете? – спитав один із тих двох чоловіків, що стояли й усміхалися.
– Скоро взагалі вам не буде чим платити – всі гроші на собачий харч підуть! – відказав Боббі, а ті двоє тільки вишкірилися й знизали плечима.
– Карлосе, я хочу, щоб ти взяв свіжий гамбургер і повернувся туди, до струмка. Може, вдасться знайти й третє, – сказала жінка.
Чоловік кивнув і засміявся, коли побачив вираз морди Боббі. Я зрозумів, що жінка серед цих людей головна, тому знову лизнув їй руку, щоб сподобатися найдужче.
– Ой, який ти хороший, хороший песик, – сказала вона мені. Я застрибав і так замахав хвостом, що вдарив ним Швидкого по морді. Брат роздратовано замружився.
Від того, кого звали Карлос, пахло м’ясом із приправами й незнайомим жиром. Він сунув палицю з петлею в клітку й зловив Маму. Ми зі Швидким охоче пішли слідом за ними. Матір повели за будинок до великого паркана. Там стояв просто-таки приголомшливий гавкіт, і в моїй голові проскочила страхітлива думка: «Куди це ми потрапили»?
Від Боббі пахло апельсинами, а ще землею, шкіряним одягом і собаками. Він злегка прочинив ворота, перекривши дорогу.
– Назад! Назад відходьте, назад! Ще далі! – казав він. Гавкіт трохи притих, і, коли Боббі повністю відчинив ворота, а Карлос підштовхнув Маму вперед, стало зовсім тихо.
Я був вражений, коли побачив, хто нас зустрічав. Я навіть не відчув на собі ноги Боббі, який штовхнув і мене у ворота.
Собаки!
Собаки були геть усюди. Кілька було таких великих, як Мама, і навіть більших! Усі вільно бігали у великому дворі, обнесеному дерев’яним парканом. Я побіг до гурту цуценят, які були не набагато старші, ніж я. Вони видалися мені дружніми. Я підбіг до зграї й зупинився, неначе страшенно зацікавився чимось на землі. Усі троє собачат були світлої масті й жіночої статі, тож я красиво помочився на якийсь