ТОП просматриваемых книг сайта:
Лялька. Даніель Коул
Читать онлайн.Название Лялька
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-3294-5, 978-617-12-3293-8, 978-617-12-3113-9, 978-1-409-16874-4
Автор произведения Даніель Коул
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
У охоронця на плечі точно були крихти від чіпсів. Неохоче, до болю повільно, він повів їх до ліфтів.
– Ми взагалі-то поспішаємо, – не втрималася Бакстер.
На жаль, складалося враження, що це ще більше сповільнило чоловіка.
Коли вони вийшли з ліфта у підвалі, їхній ескорт уперше до них заговорив.
– «Справжня» поліція не довіряє нам, скромним охоронцям, таке складне завдання, як сидіти біля дверей палати, тож вони взяли це на себе. Велике їм на тому спасибі.
– Після того, як тіло спустили до моргу, його охороняли? – люб’язно поцікавився Едмундс, намагаючись заспокоїти роздратованого охоронця.
Ідучи вузьким коридором, він витягнув свій записник, готовий тут-таки записати відповідь.
– Тут я можу лише здогадуватися, – почав чоловік із перебільшеною задумою, – однак гадаю, що після смерті поліція не вважала того хлопчину небезпечним. Але я повторю, це лише припущення.
Охоронець самовдоволено всміхнувся із власного жарту. Едмундс глянув на Бакстер, очікуючи, що вона похитає головою чи глузуватиме з його дурних запитань. На диво, замість цього, вона вступилася за нього.
– Мій колега намагається, хоча й не дуже вдало, витягнути з вас, чи охороняється морг.
Вони зупинилися біля подвійних дверей без позначок. Чоловік зверхньо постукав пальцем по маленькій наліпці на шибці «Входу немає».
– А це тоді для чого, мила?
Бакстер пройшла повз неприємного чолов’ягу та притримала двері для Едмундса.
– Дякую, ви були най… – вона зачинила двері перед обличчям охоронця, – …паскуднішим провідником.
На відміну від охоронця, який нічим їм не допоміг, патологоанатом був приязним і вправним. За кілька хвилин він знайшов і роздруковані, й електронні файли, пов’язані з Наґібом Халідом.
– Насправді, мене не було тут під час розтину, однак згідно з цими записами причиною смерті визнано тетродоксин. У крові знайшли його сліди.
– І цей тетоксин…
– Тетродоксин, – патологоанатом виправив її навіть без натяку на зверхність.
– Так, він. Що це таке? Як його можна дістати?
– Це природний нейротоксин.
Бакстер і Едмундс безпорадно глянули на нього.
– Це отрута, і, ймовірно, він проковтнув її. Більшість смертей від тетродоксину трапляється від споживання риби-фугу, делікатесу для деяких, хоча сам я надаю перевагу «Ferrero Rocher».
Шлунок Бакстер знову болісно забурчав.
– Хочете побачити тіло? – запитав патологоанатом.
– Будь ласка, – відповіла вона.
Раніше Едмундс не чув, щоби Бакстер користувалася цим словом.
– Чи можу я поцікавитися причиною такого інтересу?
Вони пройшли до стіни з великими начищеними металевими дверцятами морозильників.
– Щоб перевірити, чи голова й досі на місці, – промовив Едмундс, усе ще шкрябаючи щось у записнику.
Патологоанатом глянув на Бакстер. Він очікував, що вона посміхнеться чи, можливо, вибачиться за чорний гумор свого колеги, однак детектив щиро