LITMIR.BIZ

Скачать книгу

групами чоловіків, які прямували до брами, і зрештою опинився так близько від капітана, що торкнувся його ліктя.

      – Капітане?

      Офіцер обернувся, і Джек закляк там, де стояв. Зблизька шрам здавався ширшим, наче окремим від тіла – жива істота, що повзла людським обличчям. «Зі шрамом чи без, – подумав Джек, – а обличчя цього чоловіка демонструвало сильне нетерпіння».

      – Що таке, хлопче? – спитав він.

      – Капітане, мені веліли поговорити з вами. Я повинен побачити Леді, але я не думаю, що можу потрапити в палац. О, іще мені наказували дещо вам показати. – Джек засунув руку в простору кишеню чужих на собі штанів і стиснув у пальцях трикутний предмет.

      Коли він розтулив долоню, побачене шокувало його – на руці лежав не медіатор, а довгий зуб, можливо, акулячий, зі складною золотою інкрустацією.

      Коли Джек підвів очі на капітанове обличчя, готовий до удару, то побачив там відлуння власного подиву. Нетерплячка, що, певно, була в офіцера в крові, миттєво зникла. Могутні риси викривили невпевненість і навіть страх. Капітан простягнув руку до Джека, і хлопчик збагнув, що той збирається взяти інкрустований зуб: він віддав би його, але чоловік просто накрив зуб пальцями підлітка.

      – Іди за мною, – сказав він.

      Вони обійшли навколо однієї стіни великого павільйону, і капітан повів Джека у таємний закуток, що закривався вітрилоподібним шматком парусини. У мерехтливій напівтемряві обличчя воїна виглядало так, наче хтось розмалював його рожевою крейдою.

      – Цей знак, – сказав він доволі спокійно. – Звідки він у тебе?

      – Я отримав його від Спіді Паркера. Він сказав, що я маю вас знайти та показати його вам.

      Чоловік похитав головою.

      – Мені це ім’я невідоме. А тепер я хочу, щоб ти віддав знак мені, – він міцно стис Джекове зап’ястя. – Давай сюди та кажи, у кого вкрав.

      – Я не брешу, – відповів Джек. – Я отримав це від Лестера Спіді Паркера. Він працює в «Дивосвіті». Але коли він давав це мені, то був не зуб, а гітарний медіатор.

      – Гадаю, ти навіть не уявляєш, що з тобою буде, хлопче.

      – Ви знаєте його! – почав захищатися Джек. – Він описав вас: сказав, що ви – капітан Зовнішньої Варти. Спіді сказав знайти вас.

      Капітан знову похитав головою і ще сильніше стис Джекову руку.

      – Опиши мені цього чоловіка. Я миттю дізнаюся, якщо ти мені збрешеш, тож раджу цього не робити.

      – Спіді – старий, – почав Джек. – Він колись був музикантом. – Хлопчику здалося, ніби в чоловікових очах щось промайнуло. – Він чорний – чорний чоловік.

      – Чорний? Ти, мабуть, хотів сказати коричневий чоловік?

      – Ну, чорні люди насправді не зовсім чорні. Як і білі, по-правді, не дуже білі.

      – Коричневий чоловік на ім’я Паркер. – Капітан м’яко відпустив хлопчикову руку. – Тут він зве себе Паркусом. Тож ти… – він кивнув у напрямку невидимої точки десь за небокраєм.

      – Так і є. – відповів Джек.

      – І Паркус… Паркер…

Скачать книгу