Таємниця галицького Версалю - Тетяна Пахомова

Скачать книгу

Сан-Губерта, то не було б і цих спокійних, та дуже впертих у переслідуванні тварин з обвислими вухами й надлишком шкіри. Для Франца Салезія ці дві породи були такою ж фішкою, як і дворовий театр, бо хто не заздрив наявності театру, тому не давала спокою псарня: театр і полювання були двома тогочасними модними ознаками приналежності до шляхти. Отож якщо ти не театрал, то однозначно мисливець, бо ж мусить десь шляхетний хлоп свої прадавні інстинкти проявити – де ж, як не на панському полюванні із собаками?…

      Уся собача гвардія потребувала вправного догляду: слід було двічі на день групами, щоб не відбулося змішання порід, вигуляти, почесати, нагодувати… Проте маленька спритна Дарка добре давала собі раду: відшмагана спина за два тижні вже почала потроху загоюватися; обрізане пишне червонясте волосся не треба було більше ховати, як на кухні, і на свіжому повітрі на білій шкірі з’явився ніжний рум’янець. Дівча заграло тією рідкісною красою, яка не потребує прикрас із дорогого одягу чи коштовностей, а добре помітна й у мішковині; а в ідеалі така, як на картині Рубенса, – без одягу й пишна, бо здорова, а не «два х»: худа – хвора. Вродлива насамперед здорова дівчина, і це поза обговоренням і часом…

      І Вільчек, і Домбровський, хоча й не зналися на живописі, не залишали поза своїм пильним чоловічим поглядом юну красуню, проте їхні наміри щодо неї істотно різнилися. Вільчек сподівався-таки випросити в Дарки прощення й схилити до одруження, а Домбровський… У Домбровському жив і бив копитом великий огир, якому була огидна сама думка про моногамність і сімейну відповідальність. Коли як аргумент звучить «Це ж очевидна річ! Я думав, що це й так зрозуміло…», ми приймаємо свої думки як стереотип мислення всіх, і особисте «Я» з диктаторською безапеляційністю хоче правити світом навколо, навіть не уявляючи, що хтось якось по-іншому думає… Тож військовий був упевнений, що всі жінки навколо, яких він вважав гарними й до яких відчув потяг, навзаєм теж бачать його гарним і хочуть у ліжко, аж пищать, тільки при цьому ще й набивають собі ціну. А збивати ціну – то вже в кого як виходить: словесними залицяннями довго, та й нащо напружувати небагатий інтелект – так бери, як береться… А ще огири задкувати не вміють: уперед, убік, але далі з поступом усе-таки вперед, а назад… хіба під сильним батогом і на дибах, і то не в усіх виходить. Якщо Домбровський і чув коли-небудь «ні», то сприймав це як гру, якою відтягують час, бо ж насправді «вона теж хоче, тільки викаблучується».

      – Чуєш, кралечко, а сучки відгонилися? – Домбровський уже довго спостерігав за Даркою, а та аж здригнулася від несподіванки: тепер бували дні, що вона ні з ким і словом не перемовлялася.

      Дівчина зашарілася.

      – Та… так, пане. – Думка, що всі бачили її майже голою, вибивала слова з голови.

      – А ти гарна, дуже гарна, – почав підходити впритул Домбровський. – Та ти… ти ж іще не відгонилася… Спробуймо… – Молодик шарпнув на дівчаті кабатик. Скачать книгу