Пасажир - Жан-Крістоф Ґранже

Скачать книгу

щоб робота захопила його. Хворі перестали для нього бути людьми й обернулися історіями хвороб, які він ретельно заповнював, рядок за рядком. Шизофренія, депресія, істерія, токсикоманія, параноя, аутизм… Він ставив помітки в потрібних клітинках, призначав відповідне лікування і тримав дистанцію. Про нього казали, що він холодний, бездушний чоловік, не людина, а робот якийсь. То й нехай. Він більше не зблизиться із жодним пацієнтом. І більше ніколи не порине у працю з головою.

      Лікар Фрер помалу повертався до тями. Як і раніше, стояв він біля кухонного вікна, дивлячись на пустельну вулицю, що тонула в імлі. Чай у нього вийшов чорний, барвою більше схожий на каву. Дніло. За тими самими огорожами стояли ті самі будинки. За їхніми вікнами точилося те саме життя, щоправда, воно ще не прокинулося. Суботній ранок для того й існує, щоб добряче виспатися.

      Та одна деталь не вписувалася в обстановку.

      Біля хідника, метрів за п’ятдесят від його будинку, стояв чорний всюдихід із засвіченими фарами.

      Фрер протер запітніле скло. Тієї ж таки миті з авта вийшли двоє чоловіків у чорних пальтах. Фрер примружився. Видно було погано, та постаті тих чоловіків скидалися на фебеерівців із кіно. Або ж комічну пару з «Людей у чорному». Що їм треба тут?

      «Може, це хлопці з приватної охоронної компанії, яких найняли мешканці кварталу?» – запитував себе Фрер. Та ні, навряд. Надто вже розкішне авто. Надто дорогі пальта. Тепер вони стояли, спершись на капот всюдихода, не звертаючи уваги на мжичку. І дивилися в одному напрямку. Матіасові знову заболіло у глибині ока.

      Те, на що дивилися ті два змоклі чоловіки, був його дім. Точніше, на його силует, що завмер у квадраті кухонного вікна.

      Фрер повернувся до шпиталю о першій годині дня, устигнувши трохи подрімати на дивані. За ковдру йому були теки з історіями недуг. У відділенні швидкої допомоги не було нікого. Ні змордованих депресією пацієнтів, ні п’яних мов чіп волоцюг, ні навіжених психопатів, яких загарбували просто на вулиці. Ото вже пощастило. Він поздоровкався з медсестрами, забрав у них свою пошту і видруковані напередодні історії й подався до свого кабінету, що був йому і кімнатою для консультацій, і заразом покоєм для відпочинку.

      Спершу він відкрив конверта з протоколом затримання чолов’яги з амнезією в районі вокзалу Сен-Жан. Підписав його якийсь Ніколя Пеляс, капітан поліційної дільниці на майдані Капуцинів. Учора вночі Фрер не став розпитувати ковбоя і навіть не намагався з’ясувати, що з ним сталося. Просто оглянув його, призначив знеболювального укола і послав спати. Завтра буде видно.

      Перші рядки протокола змусили Фрера забути про все.

      Незнайомця знайшли залізничники приблизно опівночі у мастильні біля першої колії. Він зірвав замка й ховався у повітці. Коли його спитали, що він там робив, той нічого не зміг відказати до ладу, навіть імені свого не назвав. Крім стетсонівського бриля і техаських чобіт із вузькими носаками, на ньому було сіре вовняне пальто, пошарпаний вельветовий піджак, бавовняний

Скачать книгу