Пасажир - Жан-Крістоф Ґранже

Скачать книгу

хутчій від’їхати від божевільні, де все було просякнуте атмосферою ув’язнення і навіженства. За кілька хвилин вона дісталася до університетського містечка, що було розташоване неподалік від кварталу Таланс. Знову паркувальний майданчик. Зупинка. Вона перевірила повідомлення. Ле Коз надіслав номер телефона аптекарки. Анаїс негайно його набрала. У Сільвії Жантій не було під рукою журналу реєстрації – тієї неділі вона була вдома, – та вона згадала ім’я лікаря, що виписував рецепти тому хлопчині. Давід Тіо. Дільничний терапевт.

      Ще один дзвінок. Слухавку взяла лікарева дружина. Як і щонеділі, той грав у гольфа в Лежі. Анаїс знала, де це. Увімкнула запалювання і подалася до Кешака, де було поле для гольфа.

      Дорогою вона міркувала про того забудька, якого показав їй Фрер. До якогось певного висновку вона так і не дійшла. Зовні чолов’яга справляв враження силаня. Та загалом дуже скидався на юродивого. Із тих, які мухи не скривдять. Що ж, за те їй і платили, щоб вона не довіряла першому враженню. Одне було їй зрозуміле: здоровань не має ніякого стосунку до організованої злочинності і не торгує дурманом.

      Пів на третю. Анаїс прямувала до Медока. Тепер вона згадувала свою зустріч із психіатром. Ласощі наостанок.

      Матіас Фрер був типовий зразок понурого красеня. Риси обличчя правильні, а ось міміка! Міміка виказувала його внутрішній неспокій. Темні, аж чорні очі, які надійно берегли всі таємниці свого власника. Ще чорніша хвиляста чуприна. Просто-таки романтичний герой, нехай йому всячина! Убрання… До вбрання він байдужий. Халат пожмаканий, наче він спав у ньому. Хоч як не дивно, це тільки додавало йому сексуальності…

      Заспокойся, Анаїс! Їй уже траплялося змішувати докупи роботу й почуття, і ніякого добра від того не було. Хоч там як, психіатрова позиція її геть не влаштовувала. Він буде до останку боронити інтереси свого пацієнта, начхавши на її розслідування. І не побіжить до телефона, почувши щось нове…

      Вона помітила вказівник на гольфове поле в Лежі. Як по правді, вона раділа нагоді попрацювати в неділю. Принаймні не треба буде сидіти на дивані і слухати «Дикі коні» у виконанні «Роллінґ стоунз» чи «Ідеальний день» Лу Ріда. Праця – остання надія людей, що зазнали краху в особистому житті.

      Гольфовий моріжок розпочинався відразу за шерегою довгих дерев’яних попелястих споруд, що за своєю конструкцією скидалися на хатини Багамських островів, – модринові споруди, оббиті вагонкою й укриті ґонтом із віргінського ялівцю. Зелені долини оточували їхні сірі стіни зусібіч, неначе додатки до обов’язкової програми.

      Анаїс поставила авто на паркувальному майданчику, пропхавши свій «гольф» поміж всюдиходами «Порше-Каєн» і «Астон-Мартін». Вилазячи надвір, вона страшенно хотіла плюнути на їхні сяйливі капоти чи й розтрощити кілька люстерок заднього огляду. Вона ненавиділа гольф. Ненавиділа буржуазію. Ненавиділа Бордо. Так ненавиділа, що поставало закономірне питання: нащо вона сюди повернулася? Утім, ненависть теж потребує насичення. Її треба живити, як ото хижого звіра годують. Їй ця негативна енергія

Скачать книгу