LITMIR.BIZ

Скачать книгу

науками були клопоти. Батько Чорної мав у Наґої фірму, що займалася консультуванням із податкових питань, однак не скидалося, аби донька могла хоч якось стати йому у пригоді. Цкуру часто допомагав їй виконувати домашні завдання з математики. Говорити з Чорною було цікаво і захопливо, бо вона хоч і любила поглузувати, однак володіла іскрометним почуттям гумору. Завзята книгоманка, її повсякчас можна було побачити з книжкою у руці.

      Дівчата добре зналися ще до утворення більшої компанії, бо у середній школі навчалися в одному класі. Бачити їх поряд – це було яскраве видовище. Сором’язлива мисткиня неймовірної вроди й іронічна комедіантка-інтелектуалка. Незвичне і привабне поєднання.

      Якщо так аналізувати, то лише Цкуру Тадзакі з-посеред усіх друзів нічим особливим не вирізнявся. Вчився непогано, але не найкраще. Наука його не вабила, однак завжди уважно слухав учителя на уроці, не забував наперед переглядати навчальну програму і повторювати засвоєний матеріал. Така звичка виникла у нього ще змалку. Так само, як і звичка обов’язково мити руки перед їдою і чистити зуби після. Тож попри те, що він не вчився настільки добре, аби це зауважували інші, без зусиль отримував прохідні бали з усіх предметів. Батьки також не завантажували хлопця репетиторами і не чіплялися до оцінок, якщо на те не було вагомої підстави.

      Не можна сказати, що він не любив спорту, однак у жодну секцію не записався. З родиною чи друзями інколи грав у теніс, їздив на лижі чи ходив у басейн. Оце й усе. Мав правильні риси обличчя, про що й інші йому говорили. Але для нього це означало, що він усього лише позбавлений суттєвих недоліків. Споглядання власного відображення у дзеркалі часто навівало йому безнадійну нудьгу. Нічим незвичайним не займався, мистецтвом глибоко не цікавився. Не любив багато говорити, часто червонів, був не дуже комунікабельним, а в товаристві малознайомих людей узагалі не знав, куди себе подіти.

      Єдине, чим він усе ж вирізнявся, то це тим, що його сім’я жила найзаможніше, а мамина мама була хоч і не примою, однак доволі відомою акторкою. Але сам Цкуру не вмів і не мав нічого такого, чим міг би пишатися. Принаймні так він гадав. Помірний у всьому. Невиразної барви.

      Хоча у нього таки було щось, що можна назвати захопленням. Цкуру понад усе любив розглядати залізничні станції. Відколи себе пригадує, вони його незмінно притягували, і притягують дотепер. Велетенські вокзали зі швидкісними залізничними лініями, маленькі сільські станції, де лише одна колія, практичні залізничні вузли вантажних перевезень – годилося будь-що, що підпадало під категорію залізничної станції. Його зачаровувало все, що мало до них стосунок.

      У дитинстві він, як і інші діти, любив складати іграшкову залізницю і бавитися нею. Однак насправді його притягували до себе не майстерно виготовлені паровози і вагончики, не колії, що химерно перепліталися і знову розходилися, не випрацьована до найдрібніших деталей діорама, а моделі станцій, які ставили там лише для завершеності картини.

Скачать книгу