Скачать книгу

прогулятися чи сісти на електричку або автобус.

      Її роздуми перервало прибуття трамвая, що тарабанив усіма своїми частинами. Це був її трамвай. Трамвай, який супроводжував жінку майже все життя, трамвай, якому вона довіряла. На трамваї було акуратно виведено номер.

      Ганна-Софія поволі підвелася, кинула погляд у напрямку Янівського цвинтаря, біля якого вона колись народилася й прожила свої щасливі дитячі роки. На певну мить вона затрималася, неначе хотіла перелетіти поглядом через колії, будинки та величезну промислову зону й подивитися, як зараз виглядає їхній колишній невеликий будиночок. Але цього вона не змогла побачити, та й добре, бо вже кілька років на місці її будинку бовваніла багатоповерхівка, а це завдало б жінці щемкого болю. Новобудова немов розтоптала і будинок, і невеликий садок біля нього, неначе спеціально знищила й стерла навіть маленькі деталі, за які могла зачепитися пам’ять, щоби відтворити картину минулого.

      На Янівському цвинтарі поруч поховані син Остап та чоловік Дмитро – частинки її душі. Колись жінка бувала там часто. Спочатку чи не щодня, а згодом трохи рідше. Потім настав час, коли самотужки доїхати не могла. Просила внуків. Але це бувало рідко, та й то здебільшого на свята. Адже таке життя настало, що всі заклопотані, не мають часу.

      Трамвай задеренчав, мов підганяючи стареньку. Ганна-Софія не без проблем, з допомогою молодого чоловіка зайшла в салон та сіла на одне з передніх сидінь. Усередині вагону майже нічого не змінилося. Ті ж крісла, пофарбовані в той самий колір, як і багато років тому.

      Трамвай, не кваплячись, мов видивляючись, чи не змінилося щось навколо під час його відсутності, вирушив згідно зі своїм маршрутом.

      3

      У вагоні Ганна-Софія, щось згадавши, почала нишпорити по кишенях. Вона витягла пенсійне посвідчення, розгорнула, наче хотіла переконатися, що це саме її документ. З фотографії на неї дивилася трохи здивована жінка років 50–55. Тепер важко було повірити, що це вона. Ганна-Софія згорнула книжечку й тримала в руці, мов хтось міг засумніватися, що жінка пенсійного віку, й оштрафувати за відсутність квитка.

      Ганна-Софія зручно вмостилася в кріслі, що було холодне, як лід. Та це її не засмутило.

      Трамвай їхав якось неохоче. Ось знову зупинився, сіпнувся. Наче всіма своїми діями показував, що незадоволений, що його розбудили так рано, та ще й примушують працювати у вихідний день. Згодом, трохи поміркувавши та обережно перебираючи рейки, поважно попрямував уперед. Так само неквапом, боячись щось пропустити або переплутати, Ганна-Софія приготувалася до своєї подорожі, але незчулася, як поринула в спогади.

      З’явилася вона на світ у далекому 1924 році, аж страшно подумати. Батько її був корінним львів’янином, лікарем. Ганна-Софія була єдиною його дитиною, до того ж пізньою.

      Василь Захарович весь час віддавав роботі та науці. Своїх діда й бабу, батькових батьків, Ганна-Софія бачила лише на світлинах. Вони померли, коли Василь Захарович був іще

Скачать книгу