LITMIR.BIZ

Скачать книгу

покладаю на тебе. А що ви заспіваєте? Крім національного гімну.

      – Може, «І шумить, і гуде»?

      – Ну ти ж їх навчи бодай приспів, якщо вже всієї пісні вони не запам’ятають.

      Ганулька зайнялася хористками, а я подався роззирнутися, як кипить робота.

      Жіночий відділ, захопившись витинанням гірлянд, порізав усі фіранки і штори і почав витинати прапорці з власних піжам. Ледве вдалося ініціативу зупинити.

      В коридорі на стіні вивісили для оглядин портрет депутата Цвібака. Близнюки-дауни – автори шедевру – стояли поруч, побравшись за руки. За зразок їм дісталася світлина з історії хвороби. Пан Цвібак був зображений у розщіпнутій до пупа піжамі та ще й обмакогонений ручною машинкою. Затуманілий погляд славного депутата не кликав ані вперед, ані назад. Ніхто від близнюків, чиє національне походження було вельми темним, не чекав такого яскраво вираженого патріотизму: піжама пана Цвібака мала синьо-жовті смуги.

      – Це знахідка! – похвалив доктор Філюсь. – У ті важкі колоніяльні часи, коли вся наша країна умлівала під кирзаками окупантів, ми – щирі українські психіатри і пацієнти – вихлюпували свій гнівний протест у вигляді синьо-жовтих піжам. Тепер усі побачать, де кувалися ключі нашої незалежності.

      – М-м-м… е-е… – задумався пан Гольцман. – Мене турбує його погляд. В його очах нема… як би це сказати…

      – Нема вогню? – здогадався пан Філюсь.

      – Еге… Якийсь туман в очах… Чим ми кололи хворого Цвібака?

      – Цими… ну, як його… – наморщила чоло санітарка Оля.

      – А-а, ну то не дивно, – кивнув пан Гольцман. – Тому й нема вогню.

      Братики-дауни кивали голівками, скалячи зуби.

      – Як їм тепер витлумачити, що від них вимагається? – замислився пан Філюсь.

      – Дуже просто, – сказала санітарка, – вони цілком ручні. Коли з ними по-хорошому, вони дуже чемні. А я з ними по-хорошому. Ось дивіться.

      Вона підійшла до братиків і погладила їх по мармизах.

      – Любі мої, в очах має бути вогонь! Спалах! Іскра! Фух! Фух! Розумієте? Це ж герой! Він пориває маси у наше з вами світле завтра. А тут – затурканий, пригноблений пацієнт. Дайте йому іскру в очах, і він оживе!

      Близнюки визнали її рацію ритмічним потрясанням голів.

      Трохи далі біля дзеркала ми побачили Шопту, який працював над образом депутата Цвібака. Шопта був закутаний у простирадло, мов римський патрицій. Збоку це виглядало на вправи кунґ-фу. З тим, що після кожного різкого руху Шопта завмирав і уважно приглядався в дзеркало.

      – Ціле щастя, що він нічого не знає про карате, – сказав пан Гольцман. – Такий би міг стіну проламати.

      Тим часом Місько Штунда тяжко працював над оздобленням самої виборчої дільниці. Сюди вже притарабанили старого дерев’яного кльозета, обклеїли його білим папером і вивели напис «кабіни для голосування». А нижче красувалися віршовані творіння тутешніх пацієнтів.

      «Тут кується наша доля —

      України слава й воля».

      «Заходь сюди в ранковий час,

      Лиш

Скачать книгу