ТОП просматриваемых книг сайта:
40 днів Муса-Дага. Франц Верфель
Читать онлайн.Название 40 днів Муса-Дага
Год выпуска 1933
isbn 978-966-03-7673-1
Автор произведения Франц Верфель
Жанр Зарубежная классика
Издательство Фолио
Батьки-місіонери дали Араму екіпаж із двома кіньми й одним запасним, на якому можна було їхати й верхи. Водночас вони телеграфом просили своїх представників в Айнтабі тримати напоготові свіжих коней.
Не встигли Товмасяни виїхати за околицю Мараша, як почули за собою волаючі голоси та благальні зойки, які заглушав цокіт копит. Навздогін за екіпажем бігли, жалібно голосячи, Сато, дівчинка із сиротинця, і двірник Геворк. На щастя, був ранній ранок, вулиці були порожні і сцену цю ніхто не бачив. Священику нічого не залишалося, як прийняти неочікуваних попутників, хоча приємного в цьому для нього було мало. Обидвоє були не цілком нормальні. Маленька, квола Сато, хрест зейтунського притулку, була дитиною, важкою у вихованні. Кожні три-чотири місяці Сато оволодівала пристрасть до швендяння. Вона пропадала на кілька днів, потім поверталася здичавіла, брудна, вошива, але принишкла. Коли на Сато находило таке, впоратися з нею було неможливо. Дитина втрачала мову й інші, з трудом прищеплені їй навички. Тримати дівчинку під замком було безглуздо: Сато, як привид, проходила крізь стіни. Якщо ж їй не вдавалося втекти, вона ставала справжнім бісеням, наводила жах на весь будинок своїми геніальними за винахідливістю злісними витівками та збоченою жорстокістю. Пом’якшувала цю хвору душу одна лиш Іскуя, можливо, навіть зцілювала, причому зовсім не вдаючись до якихось виняткових методів виховання. У педагогіці Іскуя тямила дуже мало. Просто дівчинка перейнялася до неї всепоглинаючою любов’ю. Іноді це почуття затуманювало хворий мозок Сато, у неї бували спалахи важких ревнощів і, що найнебезпечніше, почуття самознищення. Зараз вона бігла за екіпажем у своєму широкому халатику, що розвівався на вітрі, і безперервно кричала на бігу:
– Кючук-ханум, маленька панночко! Сато одну не кидати, не кидай, будь ласка!
Це жалюгідне людське дитинча, ця дрібнота дивилася на них розширеними від смертельного жаху і все ж нахабними очиськами, випромінюючи таку рішучість і силу, що встояти перед потворкою було неможливо.
Іскуя й Овсанна ніколи не могли здолати в собі якусь огиду до Сато, а часом і страх. Навіть чисто вимита та зачесана, вона була їм фізично гидка. Й ось, хоч і обтяжливий був це додаток, дівчинку примостили на задньому сидінні екіпажа. Двірник Геворк сіл на передок із кучером.
Підлітком, під час однієї з численних «пригод», Геворк отримав удар прикладом по голові. З того часу він став тихим дебілом і затинався. Коли ж у ньому прокидалася пристрасть до танцю, як у Сато – пристрасть до мандрів, – з ним також нічого не можна було вдіяти. Це урочисте безумство, за яке він і отримав прізвисько «танцюрист», було тихою, цілком нешкідливою манією. Проявлялася вона рідко, переважно в миті збентеження. У звичний час Геворк сумлінно виконував обов’язки опалювача, водоноса, дроворуба, садівника і з мовчазною ретельністю працював за двох.
«Скільки