Скачать книгу

було в 1920 році. Вони, Кліффорд і Констанс, повернулися з Лондона – у його фамільне гніздо Рагбі-хол. Батько Кліффорда помер, і він відтоді став баронетом[1], сером Кліффордом, а Констанс – леді Чаттерлі. Вони почали хазяйнувати й вести своє сімейне життя в доволі занедбаному будинку Чаттерлі, з досить-таки скромними статками. Кліффорд мав сестру, але вона поїхала звідси. Старший брат загинув на війні. Будь-яких інших близьких родичів у нього не було. Скалічений навіки, знаючи, що він ніколи не зможе мати дітей, Кліффорд повернувся до імлистого Мідленда, щоб підтримувати ім’я Чаттерлі живим, доки він буде здатний це робити.

      Каліцтво не здолало його повністю. Він пересувався у кріслі на колесах, до того ж мав ще й крісло з маленьким мотором, отже, міг повільно роз’їжджати по садку та гарному меланхолійному парку, яким так пишався, – хоча й удавав, ніби до нього байдужий.

      Зазнавши стільки страждань, він певної миті позбувся змоги страждати надалі і лишався напрочуд бадьорим, жвавим, навіть, можна сказати, веселим, із рум’яним здоровим обличчям та світло-блакитними блискучими очима. Його плечі були широкими й міцними, руки – дуже сильними. Він мав дорогий одяг, ошатні краватки з Бонд-стрит[2]. Проте вираз його обличчя все ще говорив про певну обачливість, хистку невпевненість каліки.

      Кліффорд побував так близько до загибелі, що тепер все, що він мав, стало для нього надзвичайно цінним. У збудженому блиску його очей відчувалася неабияка гордість за те, що він лишився живим після такого удару. Та водночас він постраждав так тяжко, що в ньому ніби щось згинуло всередині, зникли деякі відчуття – і зосталася збайдужіла пустка.

      Констанс, його дружина, була рум’яною дівчиною селянського типу, з м’яким каштановим волоссям, міцним тілом та плавними рухами, сповненими разом з тим якоїсь особливої енергії. В неї були великі допитливі очі й ніжний ласкавий голос. Здавалося, що вона тільки-но приїхала з рідного села. Проте це було зовсім не так. Її батько, старий сер Малкольм Рейд, був добре відомим у свій час художником – членом Королівської академії. Мати в дні розквіту прерафаелітів[3] належала до витончених фабіанців[4]. Серед таких митців і освічених соціалістів Констанс та її сестра Хільда отримали те, що можна назвати естетично-незалежним вихованням. Їх возили до Парижа, Рима й Флоренції, щоб вони відчули подих мистецтва, а ще в протилежному напрямку – до Гааги й Берліна, на збори соціалістів, учасники яких виголошували свої доповіді усіма європейськими мовами, й нікого це анітрохи не дивувало.

      Таким чином, двоє дівчат із юних років не цуралися ні мистецтва, ні ідейної політики, що сприймалися ними як природна атмосфера. Вони були водночас космополітами і провінціалками з тією космополітичною провінційністю, що завжди крокує поруч із суто громадським ідеалізмом.

      Коли молодшій виповнилося п’ятнадцять років, їх відправили до Дрездена – навчатися, окрім іншого, ще й музики. І вони досить гарно проводили час. Вони вільно жили у студентському середовищі, вони

Скачать книгу


<p>1</p>

Баронет – аристократичний титул, що передує барону, передається у спадок синові.

<p>2</p>

Бонд-стрит – вулиця розкішних магазинів у центральному районі Лондона.

<p>3</p>

Прерафаеліти – група англійських художників та поетів середини XIX століття, що відроджували мистецтво дорафаелівського часу (часів Середньовіччя й раннього Відродження), захоплюючись його природністю та прозорістю у деталях.

<p>4</p>

Фабіанці – члени фабіанського товариства англійської реформістської організації (заснованої 1884 року), названої на честь римського полководця Фабія Максима, прихильника очікувальної тактики. Фабіанці пропагували еволюційно-реформістський шлях розвитку суспільства.