LITMIR.BIZ

Скачать книгу

глянь, – схопила подругу за руку, потягла до дзеркала, що висіло над столом. – Подивися. Тебе одягни по-людському – королева. А уяви себе кожного дня у гною. Та через три роки ти бабою старою станеш.

      – Не стану, – Оленка висмикнула руку. – Я через рік знову буду вступати.

      Люба засміялася й сіла прямо на стіл.

      – Після ферми у столичний медінститут?! Без блату, без хабара? Невже це літо нічого тебе не навчило?

      Оленка відійшла від дзеркала, стала біля одвірка.

      – Кажи, що хотіла, бо я піду додому.

      Люба зневажливо глянула на подругу.

      – Не сердься, а подивися на життя реально. Для тебе ж самої краще буде. З твоїми батьками медичного тобі не бачити. Хочеш учитися – заробляй стаж. Поїхали зі мною в місто – я собі роботу знайшла, і тобі знайдемо. Підеш у лікарню прибиральницею, тоді точно вже вступиш.

      – Оце і весь твій секрет?

      – Ні. Мій секрет… – Висмикнула із пластмасової вази живу квітку й переламала навпіл зелене стебло. – Мені треба пройти медкомісію – без цього на роботу не беруть. Ти мені допоможеш?

      – Я? – Оленка здивовано подивилася на подругу. – А сама – хвора, що не можеш?

      – Може, й хвора, – Люба повертіла у руках зламану квітку, хотіла поставити назад у вазу, але квітка впала на стіл. Вона взяла її і викинула через вікно на вулицю. – А тобі це запросто, – зіскочила на підлогу. – Будемо удвох у місті жити, квартиру знайдемо.

      – Добре, – нехотя погодилася Оленка, – тільки якось воно…

      – Та припини ти, – обірвала її Люба. – Наче в школі. Піди ще у своєї матері дозволу спитай, то вона наробить крику на всю вулицю. І моїй нічого не кажи, бо тоді точно обидві опинимося на фермі.

      Наталка, як могла, умовляла доньку, потім розсердилася:

      – Чого ти поїдеш – шукати хвороби на свою голову в місті? Хіба у селі немає роботи?

      – На ферму, мамо, чи з тобою в ланку? Усі їдуть, одна тільки ти мене не пускаєш, а я вже й роботу собі знайшла, – Оленка з надією глянула на батька, що мовчки сидів на маленькому саморобному стільчику і курив у прочинені двері. Батько по черзі дивився на дружину, на доньку і думав щось своє.

      – Ото – робота? – мати докірливо похитала головою. – Ферми побоялася, а гівно носити за всіма не гидуєш. Ще побачиш, що то за робота. Любка, не бійсь, на фабрику ушипкалась, а ти… тьху! От тобі й інститут, от тобі й академія. А ти чого мовчиш?! – гримнула на чоловіка.

      – Нехай, як хоче, – батько глибоко затягнувся цигаркою. – Чого ти до неї чіпляєшся? Надумалася їхати – не тримай. Село від неї нікуди не дінеться.

      Мовчазний за натурою Микола не любив говорити. Як не обізветься Наталка до нього, так він може й промовчати до самого вечора. Тільки співав, і то мелодію – не любив Микола слів. І тепер – сказав, кинув під комин недопалок і замовк. Наталка й собі замовкла. Потім уже зі сльозами в голосі:

      – Ростила, ростила… А тепер залишайся, як хочеш. Он город тріщить. Як я ту картоплю сама викопаю?

      – Я приїжджати буду, – Оленці стало жаль матір. – Правда, мамо.

      Наталка

Скачать книгу