LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тремтіли, й Оленка ледве застібнула ґудзики на пальті, потім надягнула білу шапочку, яка пасувала їй. Ще раз глянула у дзеркало і вийшла на подвір’я. Андрій стояв біля хвіртки й далі не проходив. У темряві побачила знайомий силует і ще більше захвилювалася.

      – Здрастуй, Андрію, – промовила першою.

      – Привіт, незаймана, – відповів той глузливо і надто голосно, мовби хотів, щоб його почув іще хтось, а не тільки сама дівчина. Оленку ніби хто в груди штовхнув.

      – Ти за цим прийшов? – голос у дівчини затремтів, вона з усієї сили намагалася не заплакати.

      – Я ж думав – ти справді… А ти… – Нотки болю юнак ховав за грубістю слова. – Шльондра, від мене пручалася, а сама з іншими… – Ступив до Оленки, схопив її рукою за плече і боляче стиснув. – Мене за ніс водила – з мене ж сміються тепер усі…

      – Пусти, – Оленка вперлася руками Андрієві в груди. – Пусти, боляче.

      – Невже? А тепер? – хлопець розмахнувся і вдарив її долонею по обличчю.

      – За що?! За що?! Будьте ви всі прокляті! – крикнула, відштовхнула від себе і побігла в хату. Не роздягаючись, упала на ліжко, обличчям у подушку.

      Наталка й собі беззвучно плакала, витираючи рушником вимитий посуд. А вдосвіта побачила, як донька збирає речі.

      – Куди це ти? – запитала тривожно.

      – Поїду, мамо. – Від безсоння обличчя в Оленки поблідло, під очима темні кола, а в очах – відчай пораненого птаха.

      – Куди? – Наталка стояла в самій сорочці й по черзі дивилася то на доньку, то на дитя, що уві сні солодко смоктало гумову пустушку.

      – Не знаю, мамо, – голос доньки зривався на плач, – десь знайду місце, ніж отут, – схлипнула, затулила обличчя дитячою пелюшкою, і плечі її затремтіли.

      – А ти ж як думала? – у Наталки самої навернулися сльози. – Було тоді шануватися. Було тоді… – І теж схлипнула. – Думаєш, нам із батьком легко від людей очі ховати?

      – От я й поїду…

      – Їдь. – Наталка висмикнула з її рук пелюшку. – А онука я не дам.

      Оленка здригнулася, почувши те «онука», пильно подивилася матері в очі.

      – Не дам хлопця, а ти сама як хочеш. Собі, може, й даси раду у чужих людях, тільки не Івану – так, мій маленький? – повернулася до ліжка, взяла дитину на руки. – Ходімо до діда, мій онучечок. Дід хороший – він любить Іванчика. А мама – кака. Нехай їде, – вийшла з кімнати, підійшла до ліжка, легенько штовхнула сонного чоловіка. – Посунься, Миколо, хай дитя коло тебе поспить.

      Чоловік здивовано глянув на дружину, потім посунувся на самий краєчок, поклав на дитину широку долоню.

      – Таке, – розсердилася Наталка, – поклав лапище на животик – задавиш.

      Микола забрав руку.

      – А як упаде? – спитав винувато.

      – Не впаде, як не зіпхнеш, – озирнулася на доньку, що заплакана стояла у дверях, похитала докірливо головою і нічого не сказала.

      Оленка не поїхала з дому ні того дня, ні наступного, ні через місяць. Жила усамітненим від села життям і часом не могла

Скачать книгу