LITMIR.BIZ

Скачать книгу

народу доведеться посвячувати в делікатну справу.

      – Хоч як доведеться, пане капітане, – парирував Клим. – Тримати в секреті все не можете, самі визнали. Тому закличте поліцію, щойно на місці злочину побуваємо ми з колегою. Зрештою, я можу дозволити собі використовувати зв’язки та можливості пана Віхури, не до кінця перед ним розкриваючись. Власне, на цьому наші стосунки трималися всі ці роки. Здається, він змирився.

      Сівши нарешті за стіл, Зубов вибив по поверхні легенький дріб, наче грав на піаніно простеньку мелодію, на кшталт «Собачого вальсу».[18]

      – Ви справді нахаба, пане Кошовий. Сподіваюсь, знаєте, що робите. Інакше повернетесь назад у камеру. І я знайду спосіб посадити вашого колегу в сусідню, не дай Боже, зробите щось всупереч нашим домовленостям і на шкоду російській владі. Все?

      – Ні.

      – У вас апетити.

      – У буквальному смислі, пане Зубов. Їсти хочеться. Святим духом харчуватися не годен. Мені потрібно забезпечення. Хай не грошове, воно мало чого варте. Але харчовий пайок не завадить. Панові Віхурі – теж.

      Зубов знову пробігся пучками пальців по краю стола.

      – Слухайте, вам ніколи не пропонували дипломатичну службу?

      – Я правник. Адвокат, коли не забули. Справи ведуться так. Лиш у даному випадку мій клієнт – це я сам. Тому максимально намагаюся враховувати, відстоювати й захищати власні інтереси. Щось не так із забезпеченням?

      – Навпаки, тут вирішується найпростіше. Це все?

      – Поки все. Далі побачимо.

      – Обговорювати будь-які кроки – лише зі мною. Вам проведуть тимчасовий телефон, з’єднувати можуть тільки з моїм кабінетом. Спроби потелефонувати іншому абоненту відстежаться миттєво, без узгодження – заборонено. Приймається?

      Кошовий мовчки кивнув.

      – Коньячку?

      Клим мотнув головою – поки досить, сам відчував.

      – Тримайте.

      Підвівшись, капітан Зубов простягнув через стіл правицю.

      Довелося випростатись.

      Вагався недовго – рука потисла руку. Коротко.

      Розділ четвертий

      Клопоти на волі

      На Личаківську його привезли автівкою.

      Це був «даймлер», приписаний до контррозвідки, яким розпоряджався особисто Зубов. Водій – механік, сповнений власної гідності худий чоловік невизначеного віку в шкірянці та шоломі, заховав очі під окулярами-«консервами» 19, відгородившись від світу. Щойно пасажири всілися, повернувся до капітана. Той глянув на Клима.

      – Кажіть, як їхати.

      – Адреса…

      – До біса. Федір міста не знає. Німецькою володієте?

      – Трохи.

      – З ним краще нею. Думаю, ваших знань вистачить, аби пояснити дорогу.

      Вирішивши нічому не дивуватись, Кошовий сказав механіку кілька фраз, для певності показавши руками напрям. Той, аби ліпше чути, розстебнув шолом, піднявши «вуха» догори, від цього став виглядати доволі кумедно. Вислухавши, мовчки кивнув, насунув шолом сильніше, запустив мотор.

      Чхнувши,

Скачать книгу