LITMIR.BIZ

Скачать книгу

під’їжджає до багатоповерхового будинку. Жінки підіймаються сходами до дверей під’їзду. Галя тисне на кнопочку домофона, звідти лунає хриплуватий чоловічий голос. Вона говорить до нього вже знайоме Дарині «Buon giorno!» і ще щось, чого та не розуміє. Клацає замок, Галина штовхає двері під’їзду, й вони підіймаються на третій поверх. Там, у розчинених дверях квартири, їх зустрічає усміхнений стрункий чорнявий італієць такого ж віку, як Галинин друг Джані.

      – Buongiorno! Sono Alessandro Treviso. Treviso e’ il mio cognome,[6] – вітається з ними, одразу ж представляючись.

      Італієць проводить жінок у простору світлу вітальню. Проходячи за ним, Дарина зі здивуванням встигає зауважити, що ця квартира у звичайному міському будинку, як і їхня нова садиба, складається з двох поверхів.

      В одному кутку вітальної кімнати – камін, в другому – торшер. Посередині перед диваном стоїть маленький дерев’яний столик зі скляною поверхнею. На ньому уважний до інтер’єрних дрібничок Даринин погляд миттєво виокремлює чотирикутну тарілку з дрібними різнокольоровими камінцями і великою свічкою. На стіні поперед очі старої жінки, яка сидить у м’якому кріслі навпроти дивана, висить велика картина з зображенням молодої мами у довгій сукні та капелюшку в оточенні трьох малюків. Пальцями правої руки елегантно і водночас просто вбрана сивоголова похилого віку італійка стискує тростину. Її волосся акуратно вкладено волосина до волосини, ніби синьйора щойно вийшла з перукарні. Холодним поглядом примружених очей вона пильно роздивляється двох страньєрок,[7] яких привів у помешкання її син Алессандро. Одна стоїть спокійно і з вигляду від італійки й не відрізниш. Друга перелякана, схожа на gattino,[8] що дивом вціліло, потрапивши під машину. Біля її ніг стоїть велика торба.

      – Allora… Questa e’ la casa nostra. Adesso spiego un po’ come e’ sistemata: Le camere da letto e il mio studio si trovano di sopra. Il soggiorno, la da pranzo e la cucina sono qui. Dalla cucina si esce in gardino. Il gardino va pulito qualche volta. Io sono tornato a casa da poco. Non sono ancora abituato.[9] – Італієць нервово розсміявся. – Io come mamma non siamo abituati avere una donna di servizio, però alla mamma adesso servirebbe qualcuno per poterla aiutare… Abbiamo pensato che sarrebe stata una buona idea.[10]

      Стара італійка, байдуже ковзнувши поглядом по українських жінках, холодно перебила сина:

      – La tua e’ una buona idea. La donna di servizio, l’hai voluto te, non io.[11]

      Спираючись на тростину, стара встає з дивана. Лише тепер Дарина звертає увагу, як зі смаком вбрана ця струнка літня жінка. Темно-сині класичного крою штани доповнені кольору морської хвилі блузою, поверх якої вбрано темно-синій светр. Італійка повільно обходить жінок, особливо вимогливо роздивляючись Дарину. Під її поглядом та бажала б обернутися черепахою, щоб від страху надійно заховатися у власному панцирі.

      – Come si chiama?[12] – звертається синьйора невідомо до кого, свердлячи Дарину своїми темними вуглинами-очима. По спині жінки тоненькими цівками стікає холодний піт – яка ж складна для розуміння ця італійська мова. Поглядом просить допомоги в Галини. Подруга, відповідаючи синьйорі, миттєво змінює свою самовпевненість, з якою розмовляла з Дариною, на цілковиту покірність із мармеладними

Скачать книгу