Амазонка. Київ–Соловки (збірник) - Валентин Чемерис Історія України в романах

Скачать книгу

навіть на місці постріляли…

      Виявилось, що переходити Сян у Ярославі небезпечно, їм порадили це зробити в селі Сосниці, дали адреси надійних людей, які допоможуть це зробити. Наступного дня потягом, а далі пішки дісталися Сосниці – там місцевий священик мав зарадити їхній справі.

      Через роки Улас Самчук згадуватиме у своїх споминах:

      «Сян виступив перед нами несподівано. Невелика, поетично заросла річка кроків п’ятдесят шириною. На всі боки оглянулись – і з Богом. Швидко скинули взуття, я забрав свої і Оленині речі… Вода була тепла, трохи бурхливіша і каламутніша, ніж звичайно. Ми йшли дуже швидко, я попереду, Олена, тримаючись за моє плече, за мною. На середині вода сягала сливе до пояса…»

      Йшла до кордону з подвійним почуттям, різко протилежним одне одному – з радістю і сумом, що межував з тривогою. І хвилювала не небезпека шляху.

      Радість, що нарешті вона повертається на Батьківщину любу свою, омріяну, повертається, щоб більше її ніколи – що би там не було! – не залишати, а сум…

      Сумно було прощатися з батьком – хворим і таким самотнім, аж неприкаяним у чужому краї, немолодим, як підрубаним під корінь… Думав, що дочка люба його догляне на старості, турботою своєю ласкавою віку йому доточить… принаймні проведе його в той, в інший світ, а воно…

      Не так склалося, як гадалося.

      Це батько так був переконаний, а вона ж вважала, що навпаки: так склалося, як вона й гадала. Але й його можна зрозуміти. Після смерті дружини, яку він незрадливо кохав, Іван Шовгенів залишився в чужих краях сам-один. Вся надія була на доньку – догляне на старості, догодує… А вона… Кидає його самого в чужоземеллі. Кидає, щоб повернутися на Україну. Він не проти, але ж Україна під п’ятою німецьких окупантів, не вільна рідна вітчизна, і, здається, назавжди втрачена…

      – Так ось і треба робити Україну вільною, – терпляче пояснювала дочка, – не коли-небудь, не завтра, а сьогодні. А тебе не беру з собою, тату, бо там, куди я йду, в Києві, небезпечно. А я не хочу тобою ризикувати. Та й зв’яжеш ти мені руки, і я буду тільки тобою зайнята… А треба вже сьогодні робити Україну вільною, бо завтра… Бог нас українцями створив, а ми мусимо створити Україну, батьківщину рідну. І не завтра це почати, не в будучині, а вже сьогодні.

      – І ти кидаєш батька, щоб поїхати на… Батьківщину?

      – Так. Я їду на Батьківщину, бо сьогодні це важливіше. Україна може зникнути. І тоді ми, українці, постаємо людьми без Батьківщини. Тож іду творити любу нашу Батьківщину.

      – Кидаючи батька?

      Оте – «кидаючи батька заради Батьківщини» її тяжко схвилювало.

      Але твердо відповіла:

      – Заради Батьківщини я готова і батька залишити. А як ми створимо незалежну Україну, я заберу тебе до Києва, і тоді вже ми будемо назавжди разом.

      Він гірко зауважив, дивлячись кудись повз неї у простір, як у Вічність:

      – Назавжди ми зустрінемось лише на тому світі. Живи, дочко моя, довго-довго, а я… Житиму сам, скільки Бог дав.

      – Господь нам усім дає життя.

      – Ти

Скачать книгу