Крила. Поезії 1980–1990 років - Іван Драч

Скачать книгу

у ранній творчості; «металеві» асоціації середини 80-х: «Лжу в собі винищую й іржу, / Та з іржею падає на дно / Те, що всім сум’яттям бережу, / Що мені було лиш і дано» («Чом соромлюсь пишноти прикрас…»); «Іржавіють друзі – і не буде вже їм вороття…» («Некрологи ровесників спалюють мої очі»). Знаходять підтвердження й психоаналітичні спостереження З. Фройда: Ерос дедалі більше поступається місцем перед Танатосом.

«…Сіль пізнання – це плід каятття…»

      Двотомник «Вибраних творів» (1986) ніби підвів риску під дочорнобильським доробком п’ятдесятилітнього автора. Симптоматично, що сам він вилучив з видання цикл «Подих атомної». Апокаліптичні візії початку атомної доби («Каравела») стали реальністю. Поема-мозаїка «Чорнобильська мадонна» – прозрінням і спокутою:

      За безладу безмір, за кар’єри і премії,

      Немов на війні, знову вихід один:

      За мудрість всесвітню дурних академій

      Платим безсмертям – життям молодим… —

      заключна строфа фрагмента, озаглавленого саркастично: «Ода молодості». Взагалі заголовкам тут дещо раціоналістично відводиться вагоме змістове навантаження. «Материнська пісня з чоловічої душі» – образ Мадонни, яка втрачає сина задля порятунку людства, знаходить і таке переосмислення. Ще один біблійний мотив постає в новому освітленні (чи радше – опроміненні), породжуючи «Роздуми під час відкритого чорнобильського суду в закритій зоні на стару тему: Ірод і Пілат». Заголовок готує до глобальної часопросторової сумірності того, що відбувається. Бо що таке «відкритий» суд у закритій зоні? Фарс, абсурд. У Змія-спокусника в цих абсурдистських метаморфозах ледь не виростають янгольські крила, майже як у міністра охорони здоров’я. У притчі «Коли Змій чистить яблуко…» — вся історія людства: спокуса зірвати заборонений плід із дерева знання призводить до вихолощення самої суті плоду. Зрізається – «по спіралі» – жива зелень земного раю, вилущується насіння – плодюща сила, безсмертя; переполовинюється цілість буття.

      Добро і Зло – зовсім не «абстрактні» етико-естетичні категорії; вони справді матеріалізуються, втілюються, уособлюються, вони багатоликі: те, що колись символізував Соловей-розбійник, нині озивається щебетом дозиметра. Таким переосмисленням біблійної, фольклорної та літературної традиції створюється місткий образ і невмирущості лиха, і смертельної прірви, яка чигає на цивілізацію, спокушену позаморальним знанням.

      Прагнучи передати багатоликість біди, поет зберігає і фактологічну основу, портретну конкретику, подає зразки «сучасного фольклору», цитує колег-письменників, розповіді «ліквідаторів», уловлює закордонне відлуння аварії. Із цієї мозаїки постає багатошарова структура, де алегорія й символіка поєднуються з «прямою мовою», саркастичні й трагічні ноти – зі сповідальними. «Сіль пізнання – це плід каяття» — рядок завершальної строфи поеми, який ще раз стверджує, що естетичні засади поета цього зрілого періоду

Скачать книгу