Присмак волі - Володимир Кільченський

Скачать книгу

до купелі.

      Послушники вже одягли чисті полотняні сорочки і тепер допомагали один одному натягати кожухи. Морозне повітря прорізав дзвін, сповіщаючи люд про велике свято – Господнє Хрещення. Від церкви Святого Миколая священною ходою рушили віряни до річки. Попереду йшли з іконами та корогвами монахи й послушники. Спів монастирського хору долинав во славу Божу далеко за Самарський ліс.

      Святили воду шанобливо та радісно, і після того, як десятки голубів піднялися у небо, символізуючи Святого Духа, що зійшов на Христа, можна було відчайдушно пірнути у кришталево чисту воду, що сьогодні мала чарівну силу та змивала гріхи з людських душ. Отямившись від входження в холодну воду, Андрій пірнув тричі з головою і прожогом кинувся шукати східці. Йому здалося, що душа вискочила з тіла та шугонула до небес. Біля краю ополонки стояла черга, і хлопці підштовхували один одного на лід – від нетерплячки швидше зігрітися.

      Андрій відчув, як загорілося все тіло незрозумілою теплотою, і, неспішно одягнувшись, пішов до вогнища, де всіх пригощали духмяним трав’яним трунком. Хлопці, обганяючи один одного, поспішили до своєї оселі. Після трапези всі, бадьорі та щасливі, понесли до щойно реставрованого шпиталю дарунки від монастиря та мирян з навколишніх сіл. Тут не так давно поселили поранених та недужих козаків із Запорозької Січі. Хлопці не наважувались туди заходити, та й зараз почували себе якось ніяково.

      Різний люд опинився у шпиталі, щоб повернути собі силу та залікувати рани. Якось непомітно Андрій і Тиміш потоваришували з козаками Симеоном та Іваном. Обидва худорляві, жилаві… Страшно було дивитися на рубці по всьому тілі, та зрештою хлопці звикли і все охочіше слухали розповіді про їхні подвиги, про бої, у яких козаки отримали поранення. Коли Симеон був у доброму гуморі і не дошкуляли рани, охоче розповідав про свої походи по Чорному морю, де козаки вступали у двобій з турецькими галерами. Такі кораблі прозвали каторгами, бо ж веслувальниками на них були невільники-християни до скінчення віку.

      Спілкуючись із цими вояками, хлопці відкривали для себе істини незбагненного світу, в якому йшла непримиренна боротьба не на життя, а на смерть. Поранені козаки правдиво розповідали про звірства на українській землі ворогів – турків, кримських та приазовських татар, про зазіхання поляків на вольності людей, які живуть на цій землі.

      Вивчаючи церковні науки, Андрій дивувався тому, що говориться в Святому Писанні, порівнював із життям звичайних людей, яких знав змалку. Козак Симеон терпляче пояснював Андрієві, чого хоче Річ Посполита від України, від Запорозької Січі. Особливо гнітило український люд те, що православну від часів князів київських землю Польща прагнула окатоличити. Руйнували храми, карали лютою смертю священиків, силоміць заганяли до католицтва вірних православній вірі людей. Селяни, робітні люди кидали свої домівки, нажите добро і вирушали на Січ – шукати порятунку.

      Незатишно жилося людям на обох берегах могутнього Дніпра. На правобережжі хазяйнували кримчаки, яким потрібен був живий товар – ясир. Татари не займалися землеробством, не розвиненими були в них і ремесла. Потрапивши під владу турецького султанату, забули вони про добросусідські відносини

Скачать книгу