Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Скачать книгу

Елі залишалося, може, з півгодини.

      Анна оглянула освітлену свічкою руку, перевела погляд на своє відображення у дзеркалі. Дивилася на себе розширеними від жаху очима і зблідла так, що сама себе злякалася. О Господи, що ж тепер буде? А якщо кровотеча всередині?

      Анна прислухалася до себе. Ні, у животі нічого не болить, лише якось недобре стало. Чому ж відійшли води?

      Вона ще раз занепокоєно прислухалася до себе. Якщо розпочинаються пологи, то чому нема переймів? Це нормально? Що це взагалі таке? Навіть живіт якось враз опустився. А дитина? Що з дитиною? Вона жива? Може, вмерла там?

      Анна похапцем послабила шнурування корсету і ще раз торкнулася руками живота. Взагалі нічого не болить, але рухів дитини теж чомусь не чути! Невже немовля забилося надто сильно і вмерло там у ній? Що ж тепер буде?

      Ноги її не тримали, тож Анна обіперлася рукою на столик при стіні. Дурні, які ж дурні думки лізуть у голову. Вона сильна, молода, здорова жінка. Подумаєш, впала! Хіба інші жінки ніколи не падають? Дитя ж захищене в животі від усіляких ударів та несподіванок. Чи не захищене?

      Анна запустила пальці в розтріпане волосся. А якщо воно там таки забилося всередині? Померло і…

      Вона насилу стримала у собі розпачливий стогін. Треба негайно кликати на допомогу. Будити прислугу. Сказати, щоб привели повитуху. Покликали Терезу. Нехай рятують дитину! Може, ще не пізно! Взагалі хоч щось роблять!

      Схопивши зі столика рушник, Анна сяк-так повитирала ноги і, важко ступаючи на ушкоджену ногу, вийшла з кімнати. Намагалася в темряві не перечепитися об щось, проте вже за хвилину таки заплуталася в килимі при сходах і ледь не впала. Трохи стишила крок, тоді й зовсім зупинилася. Ні, так не можна. Хіба паніка допоможе?

      Анна прислухалася до себе. О, здається, дитя штовхнулось. А он ще раз. І ще. Нічого страшного не сталося. Слава Богу!

      Полегшено видихнувши, Анна на мить заплющила очі. Ні, треба негайно заспокоїтися. Кровотечі нема і дитя знов штовхається доволі сильно. Дитина жива і все більш-менш нормально. Переймів наразі нема, але вони обов’язково мусять розпочатися. Напевно, є якісь ліки чи зілля на те, щоб дитя почало просуватися. Треба порадитися з кимось досвідченішим. З повитухою, наприклад, чи з лікарем. Але насамперед варто покликати Терезу. Мабуть, саме падіння спровокувало те, що відійшли води. Все в руках Божих, але… Трохи все ж таки й у її власних теж.

      Глибше вдихнувши повітря, Анна відступила від стіни, навпомацки пройшла декілька кроків темним коридором, перейшла до приміщення для челяді і штовхнула двері до кімнати покоївки. На мить зупинилася, щоб трохи опанувати себе та призвичаїтися до півтемряви, тоді рішуче підійшла до ліжка, на якому спала покоївка.

      – Касю, чуєш? Вставай… – Намагаючись не налякати покоївку, Анна стишила голос і обережно торкнулася долонею її плеча. – Треба лікаря чи повитуху привести. Я щойно впала і в мене відійшли води. Вставай. Чуєш?

      Спершу покоївка не реагувала, але за кілька хвилин таки почала подавати ознаки

Скачать книгу