Скачать книгу

мені тепер людину без домішок Сейдхе Іхер, крові Старшого Люду.

      Віліберт виразно почервонів. Порозовіла також Вера Левенгаупт. Нахилив голову й закашлявся чародій Радкліфф. Що цікаво, зарум’янилася також і чарівна ельфійка у горностаєвому капелюшку.

      – Усі ми є дітьми Матері Землі, – пролунав у тиші голос сивого друїда. – Ми є дітьми Матері Природи. І хоча матері нашої ми не шануємо, хоча примножуємо інколи її страждання та біль, хоча розбиваємо їй серце, вона нас любить, любить нас усіх. Пам’ятаймо про це, зібравшись тут, у Місці Приязні. І не сперечатимемося, хто з нас був тут першим, бо першим був викинутий хвилею Жолудь, а з Жолудя проклюнувся Великий Блеоберіс, найстарший із дубів.[10] Стоячи ж під вітами Блеоберісу, серед його віковічного коріння, не забуватимемо ж про наше власне братерське коріння, про землю, з якої коріння те виростає. Пам’ятаймо про слова пісні поета Любистка…

      – Власне! – крикнула Вера Левенгаупт. – А де він є?

      – Здимів, – констатував Шелдон Скаґґс, дивлячись на порожнє місце під дубом. – Узяв грошенята й здимів, не попрощавшись. Воістину по-ельфійськи!

      – По-ґномськи! – запищав залізний реманент.

      – По-людськи, – виправив високий ельф, а краса в капелюшку схилила голову йому на плече.

* * *

      – Гей, музико, – сказала Матуся Лантіері, заходячи без стуку до кімнати та гонячи перед собою запах гіацинтів, поту, пива й шинки. – Маєш гостя. Заходьте, достойний пане.

      Любисток поправив волосся, випростався у величезному різьбленому кріслі. Двоє дівчат, що сиділи на його колінах, підхопилися швиденько, прикрили принади, натягнувши розхристані сорочки. «Сором’язливість дівок, – подумав поет, – це ж непогана назва для балади». Він устав, застібнув пояс і натягнув кубрак, розглядаючи шляхтича, який стояв на порозі.

      – Воістину, – сказав, – усюди вмієте мене знайти, хоча рідко вибираєте відповідний для того час. На ваше щастя, я ще не вирішив, яку з тих лялечок хочу. А при твоїх цінах, Лантіері, не можу дозволити собі обох.

      Матуся Лантіері поблажливо посміхнулася, плеснула в долоні. Дівчата – обидві, білошкіра веснянкувата острів’янка й темноволоса напівельфійка, – поспіхом вийшли з кімнати. Чоловік, який стояв на порозі, зняв плаща, вручив його Матусі разом із малим, але пузатим мішечком.

      – Вибачте, майстре, – сказав, підходячи й усідаючись за стіл. – Знаю, що турбую вас невчасно. Але ви так раптово зникли з-під дуба… Я не наздогнав вас на гостинці, як мав намір, не відразу натрапив на ваш слід і в містечку. Повірте, не заберу у вас забагато часу…

      – От завжди ви так мовите, і завжди дурня виходить, – урвав бард. – Залиш нас самих, Лантіері, простеж, аби нам не перешкоджали. Слухаю вас, пане.

      Чоловік подивився на нього допитливо. Мав він темні, вологі, наче заплакані очі, гострий ніс і некрасиві вузькі губи.

      – Не зволікаючи, беруся до справи, – заявив він, почекавши, поки за Матусею зачиняться двері. – Цікавлять мене ваші балади, майстре.

Скачать книгу


<p>10</p>

Дуб пов’язаний із космогоніями (історіями становлення Всесвіту) у багатьох традиціях, що в нашій реальності належать, зокрема, до індоєвропейських народів. Так, із потопом пов’язано з’яву священного дубу в кельтській традиції, при збиванні океану богами з’являється священний дуб Паріджата в індуїзмі. Але найближчими до розповіді друїдів під Блеоберісом є легенди, пов’язані з карело-фінськими міфологічними традиціями: саме тут дуб є «початком усіх початків», має здатність відтворювати життя на землі і є першим деревом, деревом життя.