LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Хай ненадовго, хай на мить – але бути.

      А зараз вона була настільки близько…

      Трісс стиснула кулак і гепнула ним об подушку. «Ні, – подумала, – ні. Не будь дурепою, мала. Не думай про те. Думай про…»

      Про Цірі? Чи це…

      Так. Це справжня причина її візиту в Каер Морен. Попелястоволоса дівчинка, з котрої у Каер Морені хочуть зробити відьмака. Справжню відьмачку. Мутантку. Машину для вбивства, таку, якими є вони самі.

      «Це ясно, – подумала вона раптом, знову відчуваючи різке піднесення, утім, цього разу зовсім іншого роду. – Це очевидно. Вони бажають провести дитину через мутацію, піддати її Випробуванню Трав і Змінам, але не знають, як це зробити. Зі старих живий тільки Весемір, а Весемір був лише вчителем фехтування. Захована в підземеллях Каер Морену Лабораторія, закурені бутлі легендарних еліксирів, алембики,[15] печі й реторти… Жоден із них не знає, як тим користуватися. Бо безсумнівним фактом є те, що мутагенні еліксири в забуті часи розробив якийсь чародій-ренегат, а наступники чародія роками вдосконалювали їх, роками магічно контролювали процес Змін, яким піддавали дітей. І в якусь мить ланцюг обірвався. Забракло магічного знання та вмінь. Відьмаки мають зілля і Трави, мають Лабораторію. Знають рецептуру. Але не мають чародія».

      «Хтозна, – подумала вона, – може, вони намагалися? Давали дітям декокти, зроблені без використання магії?»

      Здригнулася від думки про те, що могло з тими дітьми діятися.

      «А зараз, – подумала, – вони хочуть піддати мутації дівчинку, але не вміють. А це може означати… Це може означати, що мене попросять про допомогу. І тоді я побачу те, чого не бачив жоден із живих чародіїв, дізнаюся про те, чого не знає жоден із живих чародіїв. Славетні Трави й зілля, що тримають у найглибшій таємниці, секретні вірусові культури, прославлені загадкові рецептури…

      І то я складу сіроволосій дитині серію еліксирів, буду спостерігати мутаційні Зміни, буду на власні очі бачити, як…

      Як сіроволоса дитина помирає».

      О, ні. Трісс знову здригнулася. Ніколи. Не такою ціною.

      «Зрештою, – подумала вона, – може, я знову переймаюся завчасно. Може ж, не про це йдеться. За вечерею ми розмовляли, пліткували про те, про се. Кілька разів я намагалася перевести дискурс на Дитя-Несподіванку, безрезультатно. Вони одразу змінювали тему.

      Я за ними стежила. Весемір був напруженим і заклопотаним, Ґеральт – неспокійним, Ламберт і Ескель – штучно веселими й балакучими, Коен – настільки природним, що аж неприродним. Щирою і відкритою була виключно Цірі, рум’яна від холоду, розчухрана, щаслива й диявольськи ненажерлива. Їли вони пивний суп, густий від грінок та сиру, а Цірі здивувалася, що не подали грибочків. Пили сидр, але дівчинка отримала воду й була тим явно здивована й невдоволена. Де салат, крикнула раптом, а Ламберт різко вгамував її і наказав зняти лікті зі столу».

      Грибочки й салат. У грудні?

      «Ясно, – подумала Трісс. – Годують її тими легендарними

Скачать книгу