LITMIR.BIZ

Скачать книгу

де вміння відстояти своє?! «Як же ж ти, бідненька?» – поплакує час від часу Лесина бабця. Тато ж вирішив розібратись з усім по-своєму та записав дочку на карате: «Щоб могла і за себе постояти, і в лоба, коли треба, дати». Гіршого покарання для Лесі годі й придумати. Вона загалом любить бути в гурті. Наприклад, з подружками, з якими виплітає диво-прикраси та іграшки з гумових резинок. А тут все інакше – різкі команди, ката, спаринги, стойки, удари. Леся взагалі не розуміє, навіщо це треба? Її ж ніхто ніколи не чіпає, навіть хлопці-розбишаки. Можуть, звісно, щось образливе кинути, але не більше, ніж до усіх. Вона ж ніколи в очі не стрибає, ще й списувати завжди без проблем дозволяє. Леся на карате як гусеня серед маленьких курчат, не знає, куди себе подіти в тому кімоно, – її перевели в молодшу групу, бо не може виконати програму своєї.

      «Ти маєш змінитися, інакше не виживеш! – товкмачить їй тато, наполягаючи на продовженні занять. – Такою ти нікому не потрібна!» А ще він викинув усі резинки, і станок, на якому вона плела, і гачки, і навіть наплетені браслети.

      Ми завжди прагнемо кращого для своїх дітей. Намагаємося забезпечити їх здоровим харчуванням, якісним одягом, достойною освітою. Обираємо для них книжки, фільми, спортивні гуртки, центри розвитку, санаторії, школи, репетиторів. Ми почуваємося відповідальними за їхнє майбутнє, життєвий успіх та добробут. Ми піклуємося про них і подекуди не знаємо міри.

      Хіба можна перебрати з прагненням кращого для власної дитини? Психологи невесело жартують про «заподіяння добра». Це про те, що між прагнути кращого й змушувати до цього кращого насправді є відчутна різниця. Це про межу, біля якої вибір кращого для дитини перетворюється на вибір замість дитини або ще гірше – вибір всупереч бажанням, прагненням, а подекуди і всупереч самій природі дитини. Як далеко ми, батьки, можемо зайти у прагненні кращого для своїх дітей, не порушуючи їх потреб бути собою, бути аутентичними та прийнятими?

      Я інколи на зустрічах з батьками прошу кожного пригадати випадок з власного дитинства, коли їхні батьки хотіли кращого, чого вони самі дітьми ніяк не могли збагнути. Прикладів є безліч. Чи не кожен віднаходить згадку, як йому забороняли водити дружбу з кимось не таким, їсти солодке, носити коротке, змушували ходити на скрипку, зубрити математику, копати грядки на городі, носити шапку, вступати до конкретного вишу… Цікаво те, що здебільшого теперішні батьки розуміють та виправдовують власних: «Я тоді не розумів, що професійний спорт – це шлях в інваліди!», «Якби не тато, я закинула б математику, а який з мене тоді бухгалтер?!», «Завдяки батькам я порядна мати порядної родини і в пелені нікого не принесла…» Що ж, я дякую батькам і їхнім батькам також і прошу поміркувати саме над межею та мірою, для чого розповідаю, наприклад, таку історію.

      Якось одна моя клієнтка розказала на сесії про свій особливо щасливий день, день, у якому вона зробила дві речі. По-перше, пішла в меблеву компанію, яка на кілька тижнів прострочила їй доставку замовленого комода, без жодних сварок і особистих образ

Скачать книгу